Як голова колгоспу з Полісся перевиховував дисидентів у Сибіру

Нині Володимирові Трохимуку 72 роки, мешкає в смт Любешів. На Любешівщині минуло все його трудове життя. Якось навесні 1979 року його викликали в райком: мовляв, ти один із кращих голів колгоспу, вірний ленінець, словом, перевірена людина, є для тебе одне відповідальне відрядження - в тюрму. Від страшного останнього слова Володимир Іванович обімлів. Чому? За що? Виявляється, формувалася група агітаторів для перевиховання політичних в'язнів у Пермській області.

- З місяць я їздив до Луцька в обласне КДБ на інструктаж, - розповідає Володимир Іванович. - Окрім мене, до поїздки збиралися ректор Луцького педінституту Нестор Бурчак і журналіст газети "Радянська Волинь" Богдан Берекета.

- Що відчували, йдучи за колючий дріт?

- Була навіть думка, що оце заведуть, а назад уже не випустять. Але потроху став звикати і до п'яти смуг колючого дроту, між якими бігали вівчарки, і до веж із автоматниками, і до охоронців-кадебістів.

- Як ви сприймали в'язнів?

- На вигляд вони майже як звичайні люди: в акуратному одязі, здавалося, навіть ситі. Мали доступ до газет, журналів, книжок, отже, багато читали, засмагали на сонці у вільний від роботи час. Там майже не було простих робітників, селян, здебільшого науковці, інтелектуали. Самі розумієте, як мені було з ними дискутувати.

- Лекції Ваші слухали?

- Дуже уважно й чомусь саме мені задавали після лекції найбільше запитань: і по суті, і провокаційних. Очевидно, не вірили, що я справжній голова колгоспу. Були й індивідуальні бесіди.

- Що найбільше запам'яталося з незвичайного "відрядження"?

- Впевненість земляків у тому, що Україна буде незалежною. Як у воду дивились! Їхав туди з одним настроєм і поглядами, а повернувся з іншими. Доки я більше місяця був у таборах, мій заступник не досадив якихось 30 соток кормового буряка. Відповідати довелося мені. В райкомі мене налаяли та ще й оштрафували потім. Тож сумнівів щодо радянської системи додалося.

Розмовляв Микола ШМИГІН,

Волинська область

 

• Нравится
•