Під китайським кордоном побачили, як живе Волинь
Завдяки світлинам агронома
Працівники Любитівської сільської ради Ковельського району з гордістю розповідають про свого земляка Петра Гузовського. Кажуть, якби не він, то й не помітили б, який чудовий їхній край. Адже він все життя захоплюється фотозйомкою. Неодноразово його світлини були на виставках села. І люди по-новому відкривали Волинь.
Петро Миколайович працював агрономом у місцевих господарствах, трудився в школі майстром виробничого навчання. Нині на своєму хлібі.
– Мабуть, спитаєте, як живеться селянинові без офіційної роботи? – каже любитівський господар. – Нелегко. Утримую невелике господарство: бджоли, кролі, кури, собака і кіт, город. Звичайно, вмію змайструвати деякі меблі. Так і виживаю. Мені ще допомагають племінники. От, бачите, купили комп’ютер та фотоапарат.
Захоплюватись фотографією Петро Гузовський почав ще у сьомому класі. Відтоді змінив не одну камеру. Звісно, мріє і про фоторушницю, але, мабуть, це так і залишиться мрією. А поки що працює на скромній техніці. Щоб світлини вийшли вдалі, не одну годину доводиться проводити у лісі чи в полі.
– Наприклад, я довго ходив до ставка, щоб зловити місяць у воді. А от буревій, коли крутило, що здавалося, небо впаде на землю, сфотографував за мить. Гарно, коли сонце прокидається. Люблю бродити лугами – там таке різноманіття квітів, що аж душа радіє. Буває, прийду додому, побуду день – і знову в мандри, – зізнається фотолюбитель.
– А чому у Вас стільки світлин природи?
– Бо це моє. Крім того, природа добра, ніколи не ображається. Ще гарною фотомоделлю є сусідський кіт. За тваринами спостерігати цікаво. А які кумедні птахи… Щоранку щось нове помічаю. А взагалі люблю всі пори року. От тільки за щоденними клопотами не вистачає часу ними насолодитися. Ніби літо недавно прийшло, а вже більша його половина й пролетіла… Мрію поїхати за 16 кілометрів на озеро Панське – а ніяк не виходить. Але таки знайду вільну хвилину, візьму велосипед – і в дорогу.
Петро Гузовський має сторінку в Інтернеті, в «Однокласниках», куди закидає свої світлини. Відразу знайшлися друзі та знайомі – вихідці з села, які роз’їхалися по світу. З-під китайського кордону відгукнулася односельчанка, яка написала: «Подивилася твої фото і ніби вдома побувала… Дуже зраділа». Знайомий, якого доля закинула в Норвегію, повідомив: «Ой, як все змінилося…» А з Лондона сповістили: «Ой, а ото наша кладка...»
Жалкує фотограф, що, коли був молодим, не мав можливості знімати світ. Адже побував і на Кавказі, де гори зачаровують, і в Молдові, де десятки тисяч гектарів персикових садів… Коли вони цвітуть, таке відчуття, ніби в раю… А яка природа в Білорусі! Нині, каже Петро Гузовський, залишається тільки споглядати волинські краєвиди. Фотографувати і дарувати побачене людям!
Марія ДУБУК,
Волинська область
| Comments: |
