Знахар жив у скиті у житомирських лісах
Коли його арештували, змусив конвоїрів… роззутися і йти босими по снігу
У дитинстві, а мешкав я тоді на Житомирщині, якось почув від матері розповідь про незвичайного знахаря, до котрого в ліс, десь під Житомиром, ішли хворі люди – і він їх зцілював молитвами. Знахар був кремезний, високого зросту і мав такий гучний голос, що листя з дерев осипалося. Він жив у землянці, ходив цілий рік босий і з непокритою головою. Історія про знахаря нагадувала легенду. Але нещодавно до моїх рук потрапила книжка Семена Підгайного «Недостріляні» про товаришів по засланню на Соловках. Так-от, в одному з розділів Підгайний розповідає про Филимона Подоляку, називаючи його Божим чоловіком. Виявляється, знахар із «легенди», почутої від матері, та Филимон Подоляка – це одна і та ж особа!
Филимон Подоляка був заможним селянином, мав велику сім’ю, але за часи громадянської війни 1918-1921 років з його сім’ї мало хто зостався в живих. Прибитий горем утрат, чоловік узяв палицю і пішов у світ. Звідки був родом Филимон, де мандрував, ніхто не знає, бо про себе ніколи нікому нічого не розповідав. Прославився ж він як знахар чи святий чоловік на Житомирщині, куди прибився десь у 1925 році, поселившись у дрімучому лісі. І справді, зцілював молитвами людей, яких уже і лікарі не бралися лікувати. Казали, знахар, буцімто, і від кулі замовляє, і з тюрми може звільнити, бо тільки слово святе мовить, то замки самі з дверей спадають…
Та взимку 1926 року його арештували, звинувативши в убивстві неповнолітньої дівчинки. Його засудили на десять років і відправили на Соловки. Насправді Филимон нікого не вбивав, а історія із загибеллю дівчинки відбулася ось як.
В одному селі жила бідна вдова з тринадцятирічною дочкою. Вдова була тяжко хвора. Хтось підказав дівчинці, де розташований Филимонів скит, і вона після Різдва подалася в ліс. Довго блукала, але таки знайшла подвижника. Коли ж поверталася додому, здійнялася велика хурделиця, і дівчинка замерзла на дорозі, не дійшовши кілька кілометрів до села. Влада вирішила прив’язати загибель дівчинки до Божого чоловіка, щоб тим самим «розвінчати» його подвижництво на користь атеїзму. З району прибув наряд міліції, розшукав Филимона в його скиті й арештував. Подвижник не протестував, мовчки босий і простоволосий пішов з ними до села. Конвоїри їхали на санях і з подивом дивилися на нього, а потім один запитав, чи не холодно йти босоніж по снігу в такий мороз, хіба ж не краще сісти на сани. Филимон глянув на нього й попросив зупинити коні.
– Дурні ви, з вами йде Божий чоловік, а ви про холод говорите, про ноги! Я наказую вам іменем Бога встати й босими супроводити мене!
І конвоїри покірно роззулись і мовчки пішли босі за Филимоном більше двадцяти верст. А коли прийшли до відділу міліції, то півмістечка зійшлося подивитися на таке диво. Начальник розпорядився босих конвоїрів замкнути, а Филимона повезли автомашиною до житомирської в’язниці. До її воріт щодня приходило багато людей, аби дізнатися, чи він живий, приносили йому передачі. Але подвижник нічого собі не брав, а роздавав потребуючим. Кажуть, сам він, попри кремезну статуру, дуже мало їв, не доїдав навіть тюремної пайки.
Прибувши на Соловки, Филимон приєднався до так званої групи «христосиків» – фанатично відданих релігії в’язнів, які принципово не визнавали радянської влади, давши обітницю не співпрацювати з нею жодним чином. Тому Филимона тримали переважно в табірній в’язниці. Ось яким запам’ятався він Семену Підгайному: «Стояв босий на здоровенному камені, опершись на костур, і дивився ген-ген у напрямку острова Анзер. Волосся йому розсипав вітер… на ньому сяк-так було почеплене вбрання і світилися бездонно-хижим вогнем глибоко запалі очі…»
1935 року, незадовго після вбивства Кірова, одного з більшовицьких вождів, Филимон нібито сказав своїм товаришам по нещастю: «Убили, то й слава Богу! Тільки шкода, що самого Антихриста не вбили». Хтось про ці слова доніс начальству, й наступної ночі святого подвижника розстріляли.
Микола ШМИГІН
| Comments: |
