Як Червона Шапочка з’їла свою бабусю і… спала з вовком
Такою була казка чотириста літ тому
– Мам, почитай казочку, – щовечора просила мене донька перед сном, – але тільки не страшну…
Маючи занадто чуттєву натуру, доця навзрид оплакувала жахливу смерть Колобка та лила сльози разом з дідом і бабою, яким мишка розбила яєчко. Я мусила оминати «страшні» моменти, і часом казки у нас звучали приблизно так: «Жили були дід та баба і… жили вони довго і щасливо».
Я б і не згадала про ці дитячі страхи, якби нещодавно не натрапила в Інтернеті на дослідження первісного варіанту всім відомої казки «Червона Шапочка». Ще в Середні віки світом гуляла фольклорна історія про дівчинку, яку обдурив вовк. Щоправда, казка суттєво відрізнялася сюжетом залежно від того регіону, де її розповідали. Наприклад, в північній Італії онучка несла бабці у кошику свіжу рибу, у Швейцарії – головку сиру, у Франції – пляцок з цибулею (а у нас, як відомо, – свіжоспечені пиріжки).
Перша літературна обробка «Червоної Шапочки» належить французу Шарлю Перро, який опублікував її ще в 1697 році. Через сто років версію цієї казки записали і брати Грімм, причому достовірно не відомо, що саме лягло в основу їхньої інтерпретації: місцевий варіант народного сюжету чи вже переказ «Червоної Шапочки» Шарля Перро.
Та ж казка, яка дійшла до нас, вже, напевно, сто п’ятдесят третя версія за рахунком і відповідно до слов’янського менталітету пом’якшена і добріша. Адже спочатку історія, як і всі древні народні казки, була зовсім не дитячою. У тому варіанті, який французькі селяни розповідали ще в ХІ столітті, вовк годував Червону Шапочку їжею, приготовленою із бабці(!), а пропозиція прилягти з ним у ліжко мала недвозначно інтимний характер. І навіть у Шарля Перро, який і так відмовився у своєму сюжеті від кількох диких елементів, у першому варіанті немає і натяку на щасливий кінець: вовк безповоротно зжирає Шапочку в науку наступним поколінням. Мовляв, не вірте, юні дівчата, всіляким незнайомцям і не лягайте з ким-небудь у ліжко, навіть якщо він і прикидається добренькою бабусею.
…Судячи з усього, історія про дівчинку і далі продовжує добрішати. Якщо я у дитинстві читала про те, що вовк таки проковтнув бабцю з Шапочкою і лісоруби мусили розрізати йому живота, щоб випустити нещасних, то казка, яку я купила для своєї доньки – була вже зовсім іншою. У ній бабця зуміла сховатися від вовка у шафі і тремтіла там, доки той намагався обдурити її онучку. Ніяких жахливих речей на зразок розрізаного вовчого живота тут не було, бо за сюжетом лісоруби нагодилися до хатки саме тоді, коли Червона Шапочка з криками про допомогу втікала від вовка, перекидаючи на ходу меблі. Бідний Шарль Перро, авторство якого було вказано на книжці, напевно, перевернувся б у труні, аби почув таку версію. Ну і нехай, бо, чесно кажучи, останні гуманні варіанти мені подобаються більше, аніж страви із бабусі та смерть невинної дівчинки…
Мирослава КОСЬМІНА
| Comments: |
