«І люблю, і ненавиджу»
Вирішила написати, точніше вилити душу на папері, щоб було легше серцю і душі. Всі кажуть: «Лиши його, він тобі не треба! Ти варта кращого! Хіба не бачиш: він не змінився і не змінив ставлення до тебе! Будь сильнішою!» Але я не можу і не хочу. Звикла до тебе, до твого ніжного і люблячого погляду, до поцілунків.
Я не бажаю нікого, лише тебе. Мені подобається дивитися в твої очі, пестити руки, обнімати і водночас тонути в обіймах, тоді відчуваю себе маленькою щасливою дівчинкою, яка наївно вірить, що все буде добре.
Після п’ятимісячної розлуки, коли ми зійшлися, думала, що не буде всього того, що було. Мені здавалося, що ми розійдемося, але я помилилася. Все класно, ми почали відкритіше спілкуватись. Є деякі моменти, коли я розумію: ти моя друга половинка на все життя. А деколи, коли ти закриваєшся в собі, таке враження, що я тебе не знаю, переді мною зовсім інший хлопець. Не розумію, чому я з тобою і де той, кого так люблю?! Такі моменти хочу забути, але, на превеликий жаль, не можу. І кожного разу, коли це стається, в моєму серці залишається осад, який споганює душу. Тоді тебе ненавиджу, але, як на зло, ще більше люблю. Хочу відпустити в той самий момент – і не можу, розуміючи, що ти – моє повітря, без якого не зможу жити.
| Comments: |
