Садовод співпрацює з відомими закордонними селекціонерами
Та переконаний, що Україна незабаром матиме вдосталь своїх фруктів
День Анатолія Користятинця із села Головниця Корецького району на Рівненщині починається о пів на п’яту ранку. Зарядка, легкий сніданок – і в поле, де його чекають як під лінійку вишикувані саджанці: там треба підгорнути землю, там посапати зілля, там обламати відцвілі квіти троянд... Такого закоханого в садівництво господаря годі й пошукати. Адже, окрім того, що Анатолій Іванович все знає про вирощування овочів, фруктів та ягід, він ще й активно спілкується з однодумцями не тільки з України, але й з-за кордону. Для цього навіть створив свій сайт в Інтернеті. Каже, що скільки б років у людини за плечима не було, треба йти в ногу з часом.
Головницький садівник – дипломований агроном. Працював у місцевому колгоспі, де успішно вирощував овочі. Однак, чим очевиднішим ставав розвал колективного господарства, тим частіше Анатолій Іванович ловив себе на думці, що хоче зайнятися власною справою. І таки спробував. Результат за 15 літ господарювання не забарився: його ім’я відоме землякам, бо вони у нього купують саджанці, до його думки прислухаються.
– Чому закинув овочі? Бо душа до дерев більше лежить. Знаєте, то треба любити справу, за яку берешся, – щиро говорить Анатолій Користятинець. – Я не тримаю в підсобному господарстві навіть кота, бо поле забирає весь час – з ранку до смеркання. Я душею цим живу. Це – моя стихія.
Анатолій Користятинець оглядає саджанці
Спочатку приватний підприємець із Головниці на своїх полях вирощував 50 сортів картоплі найновішої світової селекції. Навіть для її зберігання збудував спеціальний холодильник. Однак через поганий збут вирішив більше її не садити. А спеціалізуватися тільки на саджанцях і займатися зеленим живцюванням. Маленькі деревця яблунь і груш, черешень та вишень, слив та абрикосів, персиків і нектаринів – чого тільки не побачиш на його полях. Із кущових – смородина і малина, порічки й аґрус, калина і фундук, гумі. Із декоративних радує око жасмин і вейгела, сакура японська, піон деревовидний та інші.
Оселя родини Користятинців потопає у пахучих трояндах. Їх так багато, що створюють квіткову арку. Ростуть на присадибній ділянці й лілії. Їх садовод виводить із лусочок цибулин.
– Квіти – це для душі. З ними багато роботи, але вони того варті, бо приносять людині радість. На них можна годинами дивитися, особливо на троянду, яку вважають квіткою кохання, – показує свої володіння господар. – А недавно посадив ожину без колючок – дуже урожайний сорт. По новій технології розвожу порічки: з одного кореня маю шість-вісім саджанців. І все – за рахунок окучення. З коріння посаджена смородина також має дуже багато пагонів, бачите, який пишний кущ?
– Мабуть, задумів маєте багато?
– У мене все сплановано наперед, аби Бог дав здоров’я і сили. Скажімо, хочу привити фундук на ведмежому горіхові. Спитаєте, що це дає? Фундук плодоносить на четвертий-п’ятий рік, а якщо його приживити на ведмежому горіхові – то плоди з’являються вже наступного року. Крім того, формується дуже гарне суцвіття. Водночас хочу розвести плакучу сакуру.
– Напевно, співпрацюєте з багатьма науковцями, багато читаєте?
– Так. Спілкуюся не тільки з працівниками академій та науково-дослідних інститутів України, але й їжджу до відомих садоводів Білорусі, Росії, Польщі. Наприклад, підщепи привозив від Геннадія Єрьоміна – відомого російського селекціонера, академіка, професора Російської академії сільськогосподарських наук, на рахунку якого сотні наукових праць. Він автор і співавтор більш як 80 сортів кісточкових культур.
– Ваші поля доглянуті. Саджанці – як під лінійку. Часом люди заздрять таким господарям. І зазіхають на чуже…
– Щодо крадіжок, то місцеві можуть хіба що нарвати букет квітів. А от приїжджі, буває, виривають рослини з корінням. Прикро… А з приводу заздрісників, то вони є скрізь. А ще соціалістичний устрій, який панував за Союзу, відучив людей від організації праці, думати. Адже хто такі були куркулі? Це – хазяї, при яких Україна процвітала. А коли всіх загнали в колгоспи, позбавили здатності мислити. Бо там аби день до вечора, щось вкрав, і ніхто ні про що не дбав.
– А чи матиме Україна свої яблука, груші? Бо це сором, з такими родючими землями завозити їх з Польщі.
– Думаю, що через літ п’ять в нас буде вдосталь фруктів і ягід вітчизняного виробництва. Статистика свідчить, що наші садоводи нарощують площі під садки.
Діти Анатолія Користятинця вже мають свої сім’ї і господарюють окремо. По консультації звертаються до батька. Він каже, що, можливо, колись його справу таки продовжать онуки.
Марія ДУБУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
