Хлопець з Волині керує Донбасом
Про те, що наш земляк Андрій Михайлович Федорук очолює Донецьку обласну раду, я дізнався з вуст волинського губернатора Бориса Клімчука. Перебуваючи у Донецьку на матчах Євро-2012, скористався нагодою і вирішив зустрітися із земляком та взяти інтерв’ю. Моя пропозиція була прийнята. Відбулася цікава бесіда.
– Андрію Михайловичу, Ви – волинський хлопець, які дороги привели до цього шахтарського краю?
– Я народився у Ковелі, а після закінчення восьмого класу поїхав навчатись у Мінське військове суворовське училище – і з того часу мандрую світом. Служив у групі радянських військ в Угорщині, а коли у 90-х роках почали виводити війська із Західної Європи, потрапив сюди. Був у Артемівську, Луганську, потім переїхав до Донецька. Залишився тут жити. У 2010 році мене обрали заступником голови обласної ради, а у 2011-му довірили посаду голови обласної ради. До цього працював у бізнесі, був директором будівельної організації.
– Ким Ви більше себе почуваєте: донеччанином чи волинянином?
– Ми живемо в одній Україні. Коли я їздив по країні, яка називалась Радянським Союзом, то в мене ніколи не було такого відчуття, що я належу до якогось народу більше, а до іншого менше. Тому я не ділив би і сьогодні. Мені подобається і Донецький край, і Волинський, і Крим, тобто вся країна. Я щороку буваю на Волині. Серед простих людей немає непорозуміння, неприязні. Я не хотів би, щоб нинішні політичні процеси накладали якісь відбитки на стосунки між простими людьми. Я спілкувався з головою Волинської обласної ради Володимиром Войтовичем. Він розказував, як у них справи, я – про свої. Наше спільне завдання – розвивати діяльність у всіх сферах.
– На яких напрямках хотіли б зосередитися?
– Сільське господарство, лісове господарство, бо у нас, в основному, степ. Є тільки на півночі трохи лісів, які дуже страждають в засуху від пожеж, тому потрібно постійно їх висаджувати. Корисно було б налагодити зв`язки, щоб волинську деревину привозили сюди. Звернув увагу на галузь, пов’язану із машинобудуванням. Візьмемо для прикладу «Ковельсільмаш». Це був великий завод, де працювало майже сім тисяч людей. На сьогоднішній день він тільки трішки загружений. Але, в основному, все стоїть. Можливо, маючи таке вигідне розташування біля польського кордону, є сенс відновити виробництво якихось машин, техніки, з прицілом на західний ринок.
– Чи не збираєтеся Ви разом із делегацією поїхати на Волинь?
– В планах нашої роботи це є. Коли була делегація від Волині, ми відіслали запрошення на святкування 80-річчя нашої області. Запросили не лише представників влади, а й творчі колективи, тобто практикуємо обмін культурною спадщиною.
– Мені казали, що у Вас серед влади ще є люди із волинським корінням або якісь відомі донеччани з Волині?
– Наскільки я знаю, батьки нашого губернатора Андрія Володимировича Шишацького родом із Турійського району. А із ваших колег – Ільєнко. Він працював у військовому училищі тут, у Донецьку.
– Часто бачитеся з батьками?
– Намагаюся їздити до них на Великдень, а сестра мешкає у Ковелі.
– Завершуючи нашу розмову, що б хотіли побажати читачам «Вісника+К»?
– У першу чергу, стабільності, спокою, впевненості у завтрашньому дні. Зараз найголовніший фактор – щоб люди знали, що завтра буде ліпше, ніж сьогодні. Адже завжди людина живе надією на краще. Якщо взяти 20 років незалежності, то я б сказав, що з року в рік життя стає кращим. Звичайно, є якісь негаразди, які пов’язані з тим, як людина думає, відчуває. Якщо взяти сорок років тому, через 20 стало краще. Зараз стало ще краще. Труднощі є, але ми йдемо вперед. Якщо кожен буде працювати на своєму місці, добре ставитись до роботи, виконувати ті завдання, які на нього покладають – все буде добре.
Євген ХОТИМЧУК,
Донецьк-Луцьк
| Comments: |
