Розпусник прикривався пожежею

Коли його приперли до стіни «детектором брехні»

У житті Марині не пощастило: чоловік покинув її з маленькою донечкою. Власне, через дитину їхні сімейні стосунки і дали тріщину: Вірочка народилася з тяжкими фізичними й психічними вадами – не могла самостійно пересуватися, ледве навчилася вимовляти кілька слів. Це було велике горе для молодих батьків. Дехто з родичів радив їм віддати дівчинку в спеціальний інтернат, але вони таких порадників посилали подалі й терпляче несли свій хрест, особливо Марина, яка віддавала Вірочці увесь свій вільний час. Своя кровиночка, як від неї відмовитися? Та й надія все ж таки жевріла в материнському серці, що донечка хоч трохи одужає, стане на ноги. Минали роки, Вірочка росла, але, на превеликий жаль, зрушень у кращий бік було мало.

У чоловіка почали здавати нерви.

– Ти тільки про неї дбаєш, – мовив якось він Марині з докором. – А мене ніби не існує… Треба було віддати її в інтернат. І ще зараз не пізно.

Що могла йому відповісти? Заплакала. Але це не допомогло. Одного вечора він не прийшов додому ночувати. Серце Марини стислося в передчутті лиха. Не помилилося: наступного дня він прийшов по свої речі…

Довгі п’ять років Марина мешкала удвох з дочкою. Жінкою вона була привабливою, чоловіки не минали її своєю увагою, та як тільки дізнавалися про дочку-інваліда, все їхнє кохання розвіювалося, мов туман з поривом першого вітру. Марина вже втратила надію, що знайдеться якийсь, котрому нещасна дитина не стане на заваді.

Та якось рік тому вона познайомилася з Тимуром, працівником місцевого деревообробного комбінату (а жила Марина в невеликому поліському містечку). Він був трохи молодший за неї, ще парубкував, а на комбінат працювати влаштувався недавно, приїхавши з села. Мешкав у Зіни, Марининої родички, знімаючи кімнату.

Після кількох зустрічей, які влаштувала Зіна, між ними зав’язалися інтимні стосунки, а згодом Тимур перебрався до Марини назавжди.

Вона почувалася найщасливішою жінкою на світі: отже, є справжнє кохання, яке долає будь-які перепони. Але так тривало недовго. Якщо у фізичному питанні Тимур був чоловіком бездоганним, то інші сторони його вдачі приємними назвати було важко: егоїст, вульгарний, жорстоко ставився до тварин (їхню домашню кішку копав ногами, а одного разу взагалі скинув із балкона п’ятого поверху). А ще курив у помешканні, незважаючи на Маринині прохання. Утім, боячись залишитися знову самотньою, жінка мовчки терпіла. Головне, не докоряв їй Вірочкою і не вимагав здати її в інтернат.

Дівчинці вже йшов дванадцятий рік, ні ходити, ні говорити зв’язано вона так і не змогла, але розуміти її мати навчилася за жестами, за незрозумілими для чужого вуха словами. Останніми днями Марина стала помічати, що Вірочку щось непокоїть. «Чи не болить що тобі, доню?» – допитувалась. Вірочка заперечливо крутила головою, але з її оченят текли сльози. Марина приголубила її, стала заспокоювати. Так просиділи вони з годину, а може, і більше. І тут донька не витримала і, як могла, розповіла матері страшну правду.

…Коли Тимур почав жити з Мариною, у жінки з’явилася можливість інколи дещо підзаробити. Принаймні на вихідних, коли чоловік міг наглянути за Вірочкою. Переважно наймалася по суботах до родича-крамаря продавати овочі та ягоди на ринку.

Однієї такої суботи Тимур нудився вдома без діла. Коли надокучив телевізор, вирішив сходити розвіятися.

– Я по хліб, – сказав Вірочці й подався з квартири.

Не було його години зо дві. Повернувся напідпитку. Вірочка і далі дивилася телевізор, не звертаючи уваги на вітчима. Тимур мовчки підійшов до неї і почав роздягати. Очі в нього збуджено палали, а руки тремтіли. Дитина злякано запручалася, почала кричати.

– Замовкни! – вдарив її долонею по щоці. – А то ще получиш!

Зґвалтувавши пасербицю, вітчим наказав їй нічого не розповідати матері, бо битиме.

Наступної суботи все відбулося за майже подібним сценарієм, а далі – знову, доки дівчинка не наважилася поділитися страшною таємницею з матір’ю.

Вислухавши Вірочку, Марина в шоці стала обдзвонювати родичів, запитуючи, що їй з усім цим робити. Практично всі радили заявити в міліцію, та поки жінка вагалася, хтось із них про цей дикий випадок і повідомив куди слід. Тимура арештували.

Слідство тягнулося довго, бо Тимур у скоєному зізнаватися не хотів.

– Дитина нафантазувала, надивившись кінофільмів. Вона ж день і ніч сидить перед телевізором, – твердив своє.

Несподівано на захист свого співмешканця стала… Марина, переконуючи слідчого, що її дочка позбулася незайманості, упавши з ліжка. Жінка навіть поїхала в село, де народився Тимур, і назбирала кілька десятків підписів тамтешніх мешканців, котрі розхвалювали численні чесноти колишнього односельця. Вона плакала й вимагала негайно звільнити коханого.

У слідчого залишався єдиний шанс: перевірити покази підозрюваного на так званому «детекторі брехні». Сумніви щодо «фантазій» дівчинки-інваліда викликали знайдені серед його речей під час арешту комп’ютерні диски порнофільмів з участю неповнолітніх. І цієї перевірки Тимур не витримав.

На суді ґвалтівник шокував присутніх:

– У всьому винна пожежа, що сталася на комбінаті восени… Тоді загинули мої колеги. Я переніс великий стрес… Після цього не міг адекватно контролювати свої дії.

Проте психіатрична експертиза визнала Тимура осудним. «Причиною сексуального насильства та агресії могли бути і порнофільми, які він дивився», – значилось в експертному висновку.

Ігор Славич,

Брестська область, Білорусь

• Нравится
•