…Це була найперша велика битва на початку війни між 1-ю танковою групою німецької армії «Південь» і радянськими механізованими корпусами Південно-Західного фронту. Вона показала повну безграмотність Сталіна у військових справах. Головне командування у Москві, не маючи достовірної інформації про хід війни, прийняло рішення про контрнаступ. Усі команди зверху мали виконуватися без будь-яких корективів. Очевидно, що військові добре пам’ятали репресивні роки і долю своїх розстріляних колег, а тому жодні інші рішення на місцях не приймалися. Один з найбільших боїв відбувся під Дубном біля села Птича, який вели танковий генерал Микола Попель і генерал-лейтенант Дмитро Рябишев, командувач 8-го механізованого корпусу.
Удар у напрямку Дубна для німців був несподіваним. Зім’явши німецьку оборону, група Попеля до вечора вийшла на околицю міста, але за ніч фашисти перекинули до місця прориву чимало своїх військ і зупинили наступ, відрізавши Попеля від інших частин. 29 червня усі контратаки радянської армії вичерпалися.
Отже провести потужний бій усіма силами не вдалося. Одні відступали, інші наступали в окремо взятих районах. Від вихідного рубежу до місця атаки механізовані війська проходили 500 км(!), коли реально за оцінкою військових аналітиків можна пройти лише 50. З 22 до 29 червня війська не мали жодної години для відпочинку. Шалено атакуючи ворога, командири не подумали про своєчасний підвіз пального, та й, зрештою, це було майже неможливо. Тільки 22-й мехкорпус за п’ять днів боїв з 26 червня втратив 119 танків (58 з них підірвано). Група Попеля, оточена в захопленому нею Дубні, після тижневої оборони, витративши всі боєзапаси та пальне, підірвала понад 100 своїх танків і за три тижні вийшла з оточення в районі Білокоровичі.
Корпусний комісар Вашугін Південно-Західного фронту не виніс цього жаху і 28 червня застрелився. Загальновідомо, що у 1937-38 роках Сталін знищив професійні командні кадри, які могли б уміло командувати у майбутній війні.
Та найстрашніші й найжахливіші втрати людські, адже тут бійці гинули ще й за наказами головнокомандувачів. Отож на полі бою між Бродами, Луцьком і Дубном екіпажі сотень підбитих радянських танків змушені були або підривати себе, або стріляти у скроню. Коли танкісти, нерідко у вигляді живих палаючих факелів, вистрибували з танків, їх «косили» свої, виконуючи ворошиловський наказ.
Цей бій ще увійшов в історію тим, що 27 червня 1941 року в районі села Птича радянський танкіст, Герой Радянського Союзу Олександр Фролов, здійснив перший в історії Другої світової війни танковий таран своїм підбитим танком.
Після битви солдати лежали на полі, як снопи. Через день тіла почали розкладатися й німецька влада змусила поховати загиблих – трупи вбитих солдатів скидали у ями від авіабомб (серед них було лише п’ять німців). До цього часу ніхто не знає їхніх імен! Сюди не приносять квітів, не говорять слів вдячності, святкуючи 9 Травня. Лише Рівненська організація Українського вільного козацтва імені Северина Наливайка (генерал-хорунжий Володимир Мусій) намагається добитися дозволу на проведення перепоховань на колишньому полі битви під Дубном і зведення там Пантеону слави, та, на жаль, безрезультатно.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
Comments: |