З першого погляду закохався у дівчину на інвалідному візку
Їм вистачило кілька днів, щоб прийняти важливе для обох рішення: створити сім'ю. Олексій не помічає, що його дружина на інвалідному візку. Він став її ногами, її сутністю та життям. Це кохання Ірина та Олексій Завгородні, які мешкають нині в селі Крижівка Рожищенського району, називають не інакше, як подарунком долі.
Іра народилася здоровою. А десь у дев'ять років почала відчувати болі в суглобах, стало важко ходити. Одинадцятий клас вже закінчувала вдома, хоча на випускний помаленьку прийшла і побула на урочистості разом з однокласниками.
- А потім як сіла, так і дотепер, - зітхаючи каже Ірина.
Звичайно, мама возила доньку до обласних та столичних лікарів, але ті, поставивши діагноз "м'язова дистрофія Ерба", призначили лікування, яке особливих результатів не давало. Відтоді її ногами став інвалідний візок. Важко було, часто плакала, але посмішка завжди осяювала її обличчя. Давно стала самостійною і навіть у санаторій в Саки їздила сама.
- Мама вивезе на поїзд, там знайома провідниця допомагала, а в Саках мене зустрічали. Нічого складного у дорозі я не бачила, - з усмішкою говорить Іра. Саме ця сонячна посмішка й привернула увагу Олексія, який побачив симпатичну білявку у тирі. Наступного дня зідзвонилися, домовились про зустріч - і з того часу щовечора гуляли разом.
Дні для закоханих летіли швидко, не зогледілися, як закінчився термін путівки. Ірі потрібно було повертатися на Волинь. Дівчина вже не уявляла свого життя без Олексія, тому із завмиранням серця запитала хлопця: "Ти поїдеш зі мною?" "Звичайно", - одразу відповів юнак.
Краса поліського краю вразила юнака зі Сходу України. Він, житель міста Енергодар Запорізької області, не міг надихатися свіжим повітрям, намилуватися красою лісів. Деякий час молоді люди жили в громадянському шлюбі, а дізнавшись, що під серцем Ірини б'ється ще одне життя, вирішили розписатися та повінчатися. Було гарне весілля, пишну сукню вибирали разом. Обоє світилися від щастя. Бог подарував їм гарненького синочка Дмитрика.
Сьогодні маленький Дмитрик беззубо всміхається до тата з мамою. Він - втіха та радість для всієї родини. На жаль, через хворобу Ірі важко давати раду синові, вона навіть не може підняти його, тож всі клопоти по догляду взяв на себе Олексій. Коли вихідна на роботі, допомагає бабуся Валентина Юхимівна. Вона хвалить свого зятя, який характер має добрий і руки золоті. Сам робить ремонт в оселі.
- Звичайно, не на все вистачає грошей, бо роботи в селі ніякої нема, - журиться Олексій. - Поїхав би на заробітки, та Іру з маленьким покинути не можу, треба їм допомагати.
Щастя в очах не затьмарює навіть хвороба. До речі, окрім діагнозу, Ірині ніхто не сказав, чи вилікується вона колись. До кого звертатися - молода сім'я не знає. Може, серед наших читачів знайдуться такі, хто має схожі проблеми, знає кваліфікованих медиків, які можуть допомогти?
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
