Чоботи для музею – від безпорадного вояка
Перебуваючи у місті Дубні у 1944 році, один із високих чинів есесівської дивізії ніяк не думав не гадав, що своєю гіркою славою майже через сім десятиліть залишить слід у Дубенському музеї. І не чим-небудь, а власними чобітьми. Хромовими, із високоякісної шкіри. Їх для музейної установи залучив Петро Смолін, який донедавна очолював Державний історико-культурний заповідник міста Дубна.
Один із таких експонатів запримітив у дубенчанки пані Марії, яка пережила війну, була свідком фашистської окупації міста у 1941–1944 роках. А ще більше відомого музейника подивувала історія, пов’язана з чобітьми.
З’ясувалося, що під час війни на прожиток у дім, де мешкала пані Марія, поселився високий військовий чин. Не забулася й зухвалість гітлерівського вояка. Для нього у світі існувала тільки одна нація – арійська. Натомість українців вважав рабами. Насміхався з полонених радянських вояків, яких босими проводили через Дубно на залізничну станцію:
– Хіба це військо – голе, голодне, босе…Та ми їх одними чобітьми, такими ось, як у мене, перевоюємо, – зачасти повторював, поплескуючи руками по халявках.
…І що ж? Одного березневого вечора явився начальник до свого пожитку п’яний, як чіп. Одягу не скинув, лишень чоботи. А на ранок – канонада. Це у наступ несподівано пішли радянські частини. Розбудив німця вибух, що пролунав біля самісінького будинку. Спросоння спантеличений вояк вибіг надвір. Вочевидь, добряче налякався. До того ж, можливо, ще не вийшов хміль з голови. Тим не менше, як зазначає пані Марія, колись бравий, а тепер безпорадний вояк абсолютно забув про взуття – погнався босий до комендатури.
Більше він не повертався. А ось для дубенського сімейства лишив справді хороший презент – хромові чоботи. Ходили у них і мати з батьком, і сама пані Марія. А ось нащадки вже не хочуть. Кажуть: не модні. Отож і віддала їх, ніби і зовсім непоношені, до музею.
Сергій Новак, Рівненська область
| Comments: |
