“Я дякую Богу, що мене посадили у в’язницю”
Зараз йому 28 років. Десять з них Олександр Новосад з Луцького району провів у в'язниці. Він був жорстоким бандитом, який не знав, що таке любов та милосердя. Грабував, влаштовував бійки, вживав наркотики, нюхав клей і, здавалося б, виходу з цього пекла нема. Та Бог дав йому другий шанс. Показав, що життя може бути зовсім іншим. Олександр прийшов у редакцію, щоб розповісти історію свого зцілення.
- Я не любив, щоб мною командували. Від того в мене всередині наростав якийсь спротив, зло на всіх, - почав свою розповідь Олександр. - З п'ятого класу почав красти. Може так хотів довести свою самостійність? Зараз я не можу пояснити свої вчинки. Школярем "полював" на алюміній. Крав посуд, велосипеди. Здавав все на метал, а за гроші купував горілку. У школі про мене йшла погана слава. Бив не лише однолітків, а й старшокласників. Звідси й взялося одне з моїх прізвиськ "Бандит". Не дуже боявся і вчителів, міг їх зматюкати. На уроках бував рідко, нічого цікавого для себе там не бачив. Більше подобалася компанія місцевих пияків. Батьки сварилися, просили одуматися, лякали тюрмою, та хто їх слухав? А коли мені набридли повчання, втік з дому. Поїхав до Луцька. Там займався розбоєм. Почалися серйозні крадіжки. Таке життя, сповнене пригод, мені подобалося. Бійки, п'янки, гроші в кишені, здавалося, так буде завжди. Після випитого було весело, добрими здавалися друзі по чарці. Це було основою мого життя. Іншого я не хотів. І врешті-решт мене заарештували.
У 17 років я опинився за гратами. Я був новенький у відділенні, де жило приблизно 70 чоловік, не знав законів, які тут панували. Арсен перший підійшов і запитав, чи вірю я в Бога. Згодом познайомився з усіма. Тут вперше спробував наркотики. В колонії при бажанні можна здобути все: куриво, спиртне, наркотики. Арсен виділявся серед інших тим, що не мав шкідливих звичок. Він переконував мене, що, повіривши у Бога, людина може змінитися. Я на це сміявся. Одного разу Арсен запросив мене на зібрання. Коли прийшов туди, то відчув умиротворення, захотілося бути з віруючими. Інші засуджені стали насміхатися. Виникали конфлікти. Я дуже нервував, курив по дві пачки цигарок у день. Мені хотілося змінитися, але друзі, наркотики не відпускали. Так тривало шість років. Арсен щодня молився за мене.
Від важких психологічних атак я мучився, не знав, де шукати порятунку і в якийсь момент вирішив покінчити із життям. "Нема виходу. Покинь цей світ - і ти станеш вільний" - такі слова мені ніби нашіптував нечистий. Різав вени, але сам же і зупинив кров. За останні три роки я вішався п'ять разів, але мене знімали з петлі засуджені. Потім нюхав клей, фарби, лак, ацетон. Я дуже схуд. Маючи зріст 167 сантиметрів, важив майже 50 кілограмів. Якось побачив смерть. Став на коліна і, як умів, молився, щоб Бог не забирав мого життя. Після цього шість днів не міг встати з ліжка. Коли я охрестився, зникла жорстокість та ненависть.
У 2011 році вийшов із в'язниці. Батьки не могли повірити, що я інший. Приїхав у школу, привіз діткам подарунки. Вчителі були шоковані, що бандит став милосердним. Тепер маю роботу і дякую Господу, що я потрапив у тюрму і він там явив мені свою милість.
Записала Наталія ВЕЧОРОВА,
Волинська область
| Comments: |
