Потрапила в аварію, але пошти не покинула
«Завжди усміхнена та привітна», – так про листоношу з відділення поштового зв’язку №3 міста Дубна Галину Самолюк відгукуються люди. Хоч на роботу жінка доїжджає за 15 кілометрів із села Молодаво Дубенського району, а потім ще скільки ж треба «намотати», щоб рознести газети, та ніколи й думки такої не було, щоб змінити професію.
Пошті вона присвятила сорок років свого життя. Після школи батько привів її сюди і розписку написав, що якщо дочка розтратить якісь кошти, то він їх відшкодує.
– Дільниці були дуже великі, люди передплачували багато видань, – пригадує Галина Володимирівна. – Я мале, худе дівча, не мала ще й 16 років. Старалася все робити добре. Потім мені запропонували посаду оператора. Не закінчувала спеціальних вузів, усьому вчилась сама, колеги допомагали. Лише раз їздила на курси підвищення кваліфікації.
Якось під час доставки телеграм Галю збив ЗіЛ, тоді їй було лише 23 роки. Коли приїхала «швидка», поштарка затиснула в руках сумку з телеграмами і попросила медсестру: «Віднесіть на роботу, щоб не пропали». Вантажівка роздробила голову, понівечила обличчя. Після складної операції Галина півроку була на лікарняному. Шрами так і залишилися. А пішовши на поправку, почала збиратися на роботу.
– Навіть думки такої не виникало, щоб покинути пошту. Я дуже люблю спілкування, людей і свою роботу, – щиро мовить Галина Володимирівна.
Нині вона обслуговує частину Дубна та село Панталія. Це понад чотириста дворів. Навантаження велике, адже всіх обходить пішки, та на втому не звертає уваги. Рух – це її життя. Незабаром Галині Володимирівні на пенсію. Відпочинок вона дійсно заслужила, але вдома сидіти не хоче. «Я дівчатам кажу: як отримаю пенсію, то вам доплачуватиму, аби лише дозволили ходити на роботу», – посміхається жінка.
Руслана ТАТАРИН, Рівненська область
Галина САМОЛЮК
| Comments: |
