Батько – у червоній армії, син – в УПА
Жительці села Борщівка Костопільського району Лідії Михайлівні Цимбалюк виповнилося 75 років. Бабуся Ліда ходить до церкви ще й у фольклорному ансамблі «Борщів’янка» співає давні українські пісні. З чоловіком-музикантом вже тричі виступали в Києві.
– Добре пам’ятаю, як у війну німці нашу хату палили, – згадує Лідія Михайлівна. – Ми тоді жили на хуторі. Вийшло так, що тато воював у Червоній армії, а брат – в УПА. Якось Іван потрапив у облаву неподалік нашого села. Щоб не здаватися живим у полон, підірвав себе гранатою. Після смерті Івана нашу маму чекісти забрали в тюрму. Півроку її мучили в Березному, але вона їм нічого не сказала. Від Сибіру нас врятувало тільки те, що батько воював на фронті. Повернулася мама худа, виснажена, і взялася якусь халабуду зводити. Поки вона була в тюрмі, то ми тулилися по людях. Зліпили будку, замість дверей повісили рядно – і так жили. Якось вночі ми прокинулися від того, що хтось стіни розвалював. А то дикі кабани з лісу харчі собі шукали і вже майже в хатку залізли... Батька з фронту ми не дочекалися, загинув у Латвії, навіть не знаю, де могила. Після війни я кончила тільки штири класи і пішла на роботу в лісництво. Ще геть маленькою. Треба було щось їсти. Шістнадцять літ відробила в лісі: і колоди різала, і тягала разом з чоловіками. Теперішній мій чоловік Василь грав на гармошці. Ми з ним дружили, але заміж я вийшла за іншого, за сусіда Мітьку. Народилася дочка Люба. І Василь взяв собі жінку. Мій чоловік Мітька потрапив у тюрму, а коли вернувся, то я його не схотіла, бо дуже вже любив горілку. У Василя померла жінка, і зостався він вдівцем із двома дітками: сином Толіком і дочкою Валею. Він не раз до себе кликав: «Приходь до мене, дітям потрібна мати». Але я все не наважувалася. У 1968-му році приїхав підводою зі шваґром і мене з дочкою забрав до себе. Тоді я сказала: «Були діти твої і мої, а стали – наші». З першого дня вони називали мене мамою. Жили хоч і бідно, але дружно. Пам’ятаю, вчителька їхня розповідала: куплять наші дітки одну булку, то розділять порівну на три частини. Ще Бог нам з Василем дав дві дочки: Лєну і Марусю. Вже маємо 13 онуків і вісім правнуків. Коли народилися дівчата, я покинула лісництво і ще 20 років у колгоспі відбатрачила. Здавала по 35 тонн цукрового буряка і льон вирощувала. Таке було господарство – і все розвалили колишні керівники…
Жінка розповіла про неординарний випадок, який трапився з нею. Вона мала серйозні проблеми зі здоров’ям. Лежала у Рівному в обласній лікарні:
– Сниться мені сон, що зайшов у палату високий чоловік у білих одежах і каже: «Іди на операцію, не бійся, я з тобою». Думаю, це ангел-охоронець. Вже потім хірург признався, що ситуація була дуже важка. Але Господь прислав ангела, який допоміг вижити.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
