Зі спортсмена – в бізнесмени
На чорно-білих фотографіях молодий парубок піднімає штангу, тренує дітей. На кольорових – поважний чоловік у компанії знаних людей Волині, на відпочинку з рідними. Ці знімки показують лише частинку життя відомого на Волині бізнесмена та мецената Івана Кобака. Напередодні ювілею пригадуємо з Іваном Миколайовичем окремі епізоди його життя. І коли мова заходить про змагання, учнів, в очах з’являється особливий блиск. Так, він залишив спортивну кар’єру і став бізнесменом, але в душі залишився отим завзятим юнаком, який вперто іде до своєї цілі і прагне підняти найважчу штангу.
– Іване Миколайовичу, Ви родом із сім’ї, де виховувалося десятеро дітей. Ви були найстаршим, тож, напевно, рано стали самостійним?
– Я народився в простій сім’ї сільських трударів. Мама працювала в колгоспі, тато був знаним у Великій Глуші, що на Любешівщині, газоелектрозварником. Але які гроші тоді мали? Кожен карбованець був на рахунку, тож, закінчивши десятий клас, я одразу пішов на роботу. Коли став на ноги, допомагав батькам, братам і сестрам. Завжди відчував за них відповідальність, як найстарший.
– Ви працювали тренером, підготували багатьох майстрів спорту СРСР. Є президентом Федерації важкої атлетики в області. А з чого почався шлях у спорт?
– Звичайно, зі школи. Ми не пили і не курили, як більшість теперішньої молоді, а захоплювалися спортом. Батько виготовив мені саморобну штангу. Згодом я почав професійно займатися важкою атлетикою. Завжди ставив перед собою певну мету і йшов до неї, не розмінювався на дрібниці. У 1973 році здобув звання майстра спорту СРСР. Працював тренером, дуже любив цю роботу, дітей. З гордістю згадую Анатолія Типусяка, який став майстром спорту міжнародного класу. Зараз із багатьма своїми учнями підтримую добрі стосунки.
– А потім з тренера Ви стали бізнесменом. Чому?
– У спорті потрібно бути не лише морально, фізично підготовленим, а й матеріально. Держава чомусь завжди зі скупістю ставилася до спортсменів, доводилося випрошувати кошти на змагання, принижуватися, були й інші нюанси, про які не варто згадувати. У якийсь момент мій терпець увірвався – і я вирішив кардинально змінити роботу.
– І з чого починався Ваш бізнес?
– Завдяки підтримці товариша отримав кредит у банку і закупив вісім тонн кави. Згодом відкрив власну фірму, маю широку мережу продовольчих магазинів.
– З 2009 року Ви керуєте Луцькою дорожньою пересувною механізованою колоною. Скільки людей працює під Вашим керівництвом?
– Майже 130 працівників. Штат був різний за кількістю, але зараз залишився його міцний і надійний кістяк, кращі фахівці.
У теперішній складний економічний час доводиться прикладати багато зусиль, щоб вони були забезпечені роботою, але до труднощів нам не звикати, і, думаю, ми їх поборемо.
– Вся наша розмова побудована на роботі. А як же родина, на неї часу вистачає?
– Ви праві, всього себе віддаю роботі. І все одно щось не встигаю. Навіть відпочити. Якось друг подарував путівку на курорт, але я не поїхав, часу не мав. Дружина часто нарікає, що я постійно зайнятий. Я її розумію, та інакше не можу.
– Але вдається все ж таки зібратися усім разом з братами, сестрами?
– Так, це буває на проводи, коли приїжджаємо до мами у село. Або на якусь оказію. Нас є п’ятеро братів і п’ятеро сестер. Маємо дітей, дехто внуків, тож загалом виходить чималий гурт – до п’ятдесяти осіб.
– Озираючись на прожиті роки, чи хотіли б щось змінити?
– Ні, я задоволений тим, що маю.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
15 травня Іван Кобак відзначатиме 60-літній ювілей. До щирих зичень рідних та друзів приєднується і колектив газети «Вісник+К». З роси й води Вам, Іване Миколайовичу! Здоров’я, злагоди та добра!
Іван КОБАК
| Comments: |
