Німець та українець один одному перев’язували рани
Цю історію розповіла жителька села Коритно Радивилівського району Галина Дмитрівна Олійник. Не стримувала сліз, бо оповідь була про рідного батька.
Це сталося у 1944 році. Батальйон прорвав німецьку оборону – здавалося, із місива жодна душа не вирветься живою. Піхотинця Дмитра Дідика відкинуло на кілька метрів від вирви. Осколком перебило ногу. Уздрівши неподалік декілька молодих сосонок, поповз до них. Коли віддихався, то мало не зомлів від страху. З іншого боку до сосонок добирався німець, теж у крові. Дмитро наставив на ворожого вояку гвинтівку. Але той почав благати і показувати на руку, що теліпалася лишень на шкірі. Жаль пройняв Дмитрове серце. Доповз німець до сосонки, вперся головою в деревце з одного боку, українець – з іншого. Далі «на мігах» німак попросив: перев’яжи руку. Дістав з польової сумки бинта, дав Дмитрові. Затим німець показав, що в сумці є ще один бинт. Мовляв, собі перев’яжи ногу. Допоміг Дмитрові одною рукою міцніше затягнути покров. Пролежали отак у парі під сосною ще годину. Поперекидалися словами, наскільки могли зрозуміти, – звідкіля, чи є сім’я, діти? А потім у присмерку, коли затихла канонада, подалися до своїх. Дмитро – в один бік, Франц – в інший.
Хтозна, як склалася подальша доля в німця, а ось Дмитро повернувся до рідної Пляшівки хоч інвалідом, та живим. Одного разу навіть через Червоний Хрест розшукував Франца, але марно. Натомість щоразу, коли фронтовик розповідав цю історію, то неодмінно пускав сльозу: нікому із простого люду ця війна не була потрібна. Усі хотіли, щоб був мир, спокій, сімейне щастя, благодать.
Сергій НОВАК,
Рівненська область
| Comments: |
