У 92 роки працює головним тренером параолімпійської збірної України зі стрільби з лука
Михайло Хускавадзе вже 49 років працює в тирі Львівського медичного університету. Вважає себе позанаціональним (наполовину - росіянин, на одну чверть - німець, на іншу - осетин), проте по духу він все-таки росіянин. Народився в Омську, якийсь час жив у Москві, потім навчався у Ленінградському артилерійському училищі, яке у 1939 році закінчив із відзнакою. Початок війни зустрів в Ірані. З кінця 1941 року - командир мінометного батальйону. Бій на Волоколамському шосе у листопаді 1942-го був фатальним і останнім. Михайло Кронідович втратив після важкого поранення кисть лівої руки, проте після лікування знову був у строю. Але вже не на фронті - його відправили навчати мінної справи у Ташкентське кулеметно-мінометне училище, а згодом - начальником вогневого циклу військових училищ. Ця спеціальність на той час була на вагу золота. У 1945 році його, 25-літнього, на таку ж посаду направляють у Львівське піхотне училище. З того часу він це місто не покидав.
- Майте на увазі, що я - син голови Всесоюзного мисливського товариства і вже у 12 років мені подарували берданку. Спочатку було тренерство в торговому інституті по кульовій стрільбі, а пізніше, коли в 41 рік сам собі сконструював протез лівої руки, почав стріляти з лука. Через рік виконав норму майстра спорту, а згодом вже був чемпіоном України, переможцем всесоюзних змагань. Але щоб тренувати інших, бракувало відповідних знань - вирішив поступати у Львівський інститут фізичної культури. Закінчив його з відзнакою у 47 років! І з 1963 року по цей день працюю на кафедрі фізвиховання Львівського державного медінституту, тепер вже університету. Ви колись чули, щоб з вузівського тиру сім осіб потрапляло в збірну СРСР і не раз чи два, а постійно?
Як ніхто інший, розуміючи життя інвалідів, у 1990 році виступає ініціатором розвитку українського інвалідного спорту. Михайло Кронідович на базі медінституту створив секцію для стрільців з лука. Чималими зусиллями, великою наполегливістю, важкою працею він підготував багатьох членів збірної України, які виступають у найпрестижніших міжнародних змаганнях і виграють їх.
- У чому суть тренерської роботи при підготовці стрільців із лука? - цікавлюся у Михайла Хускавадзе.
- Найперше треба відчувати і навчити дії пальцями, очима, координації, яка виробляється у нашому мозку. Мізерний неправильний рух - і все пропало. Це важка, нудна, виснажлива робота. А ще треба бути фанатиком, бо хто не має хоч долі одержимості, залишиться посереднім тренером і спортсменом. Працювати буду до останнього подиху. Мені вже небагато залишилося. Мене замінить людина, яка, може, менше за мене знає і вміє, але набагато краща від інших тренерів - це Олег Ільяшенко. Зараз я офіційно головний тренер параолімпійської збірної, Олег - старший тренер. І він, і я отримуємо президентську премію (не вперше) за призові місця на останньому чемпіонаті світу нашої команди. Моє головне завдання зараз - підготувати спортсменів до параолімпійських ігор, які відбудуться в серпні цього року.
- Ви прожили непросте, але насичене життя. Що тримає, у що Ви вірили і віруєте?
- Вірю в здоровий глузд людей, що людство житиме без третьої світової війни. Не думаю, що Україна "революціонізується", хоча вибухового матеріалу є багато, та нема головного - ніхто не хоче розпаду України. Саме це нас має порятувати, в іншому випадку - біда. З повагою ставлюся до патріотів України, але не люблю націоналістів. Треба любити свій народ, державу, мову, але не ставити себе вище інших.
Життя продовжується, а отже, тренерська робота Михайла Хускавадзе, в якій для нього весь смисл, - теж.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Львів
Витяг:
| Comments: |
