Бій під Гурбами – один з найбільших в історії УПА
Чому саме біля села Гурби Здолбунівського району енкаведисти вирішили кинути величезну силу проти повстанців? Одна з версій - відплата за смерть головнокомандувача Миколи Ватутіна, якого бандерівці поранили біля села Милятин в Острозькому районі (є дані, що це спланували самі радянські спецслужби). Отже, у район Дубна, Здолбунова, Кременця, Острога, Шумська, кинули п'ять бригад солдатів і червоноармійські частини, авіацію, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Всього совєти підтягнули сюди не менше 35 тисяч солдатів, які мали 45 мінометів і 30 станкових кулеметів, бронеавтомобілі і автомашини. Керував операцією начальник Управління ВВ НКВС Українського округу генерал-майор Марченко.
З боку УПА у цьому бою брали участь відділ південної групи УПА-Північ "Богун" під командою Петра Олійника -"Енея" та з'єднання УПА-Південь під командуванням Василя Кука-"Леміша". Загалом сили повстанців разом з місцевими селянами становили неповних п'ять тисяч бійців. В арсеналі південної групи УПА було дві батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР.
22 і 23-го запеклі бої розгорілися в Антонівцях (село на Тернопільщині, теж знищене совєтами), Забарах, Андрушівці, Обгові. Керував боєм Петро Олійник-"Еней". Він віддав наказ не вступати у затяжні бої, проводити лише оборонні й, маневруючи, прориватися у тили ворога, де застосовувати партизанську тактику. На світанку 24 квітня стомлені й голодні, повстанці побачили на узліссі озеро, оточене болотами. Розглянувши карту, зрозуміли: попереду село Гурби і Зелений Дуб. Коли стало очевидним, що тут зібрані найбільші енкаведистські сили, командування наказало усім повстанським відділам прийняти бій, віднайти слабкі ворожі місця і прориватися з оточення на Кременеччину, а головним чином - на Полісся.
24 квітня повстанська розвідка зустріла селян, які втікали у ліс. Вони сповістили, що енкаведисти наступають, палять хати, мордують людей. В цей час до вояків УПА приєднався ще великий відділ з артилерією у німецьких шинелях (поліцаї та червоноармійці зі Східної України). А вже за мить, десь о четвертій годині ранку, в лісі закипіло, як у котлі: кулі розсікали повітря, рвалися снаряди, міни. Коли більшовики наблизилися за двісті метрів до повстанців, командир куреня Олександр Степчук-"Сторчан" (тут і загинув) скомандував: "Вогонь! За Україну, за її волю, бий окупанта!" Вдарили міномети й чотири гармати. Енкаведисти почали панічно втікати назад. Перегрупувавши сили й кинувши у бій танки та кавалерію, вони знову пішли в бій. Згодом він перейшов у рукопашну різанину. Десь близько одинадцятої години більшовики знайшли в лісі лише трупи. Але бій продовжувався в іншому місці, яке навіть бомбили з літаків і атакували танками.
Повстанці поводилися несамовито, кидаючись під танки, а наступи енкаведистів не припинялися, відтіснивши повстанців на Гурбівську гору. Сюди червоні знову кинули усі сили. В ніч на 25 квітня кілька відділів УПА прорвали оточення в районі села Буща, де з боями відступили на Полісся, проходячи через Гощанський, Березнівський райони…
За різними даними, УПА втратило у цьому бою 400 солдатів (200 новомобілізованих), більше 300 потрапило у полон, з них сто вояків енкаведистські садисти замордували того ж дня, поранених добили. Більшовики втратили 800 чоловік і мали стільки ж поранених.
- Після бою місцевих селян заставили збирати по лісах трупи. Червоноармійців звідси вивезли, а повстанців закопали у могили, - розповідає житель села Будераж, вчитель історії Антон Бабич. - При совєтах люди намагалися на могилах ставити хрести, але їх відразу прибирали. Лише в роки незалежності у Гурбах вдалося зробити Пантеон Героїв. Коли освячували перший хрест у 1991 році, на вшанування загиблих у цьому бою (а відбувається воно щорічно на третій день Пасхи) з'їхалося з усієї України понад 12 тисяч народу! У 2007 році провели перезахоронення останків. Окрім могил на Пантеоні, є ще дві в інших місцях нашого лісу. На жаль, чимало кісток Гурбівське урочище ховає й досі.
З ініціативи духовенства й громадськості Рівненщини (до чого доклався й покійний Василь Червоній) на цьому місці почав діяти Свято-Воскресенський монастир.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
