Як святкували наші предки
Пасхи з великою радістю чекають старі й малі. Усі в цей час сповнені надії на незвідане торжество у світі любові, світла, чистоти. Тож підготовчі роботи виконуються з особливою ретельністю. Подвір’я, господарські приміщення бездоганно прибрані, кімнати побілені. «Усе робиш з такою радістю, – казала колись моя родичка із Кримного Камінь-Каширського району Настя Тараканець, – немов на тебе дивиться Сам Бог».
До церкви йшли цілими сім’ями, в тім числі й діти. Аби вони не спали, матері повчали: «Сеї ночі Бог долю ділить. Як будете спати, то Бог не наділить вас доброю долею». Люди щиро молилися, вірячи, що їх слова в цю ніч линуть прямо до неба і Бог їх обов’язково почує.
Святочний сніданок теж розпочинався з молитви, привітання голови родини: «Христос воскрес!» Споживали свячене при запаленій свічці. Також кожен мав відкусити та з’їсти шматочок свяченого хрону, аби бути міцним і здоровим. Решту корінця висушували, і коли починався збір чорниць, матері зав’язували цей шматочок у кінчик хустинки, яку пов’язує донька, йдучи до лісу. Це мало захистити від укусу гадюки. Дуже прискіпливо ставилися до спожитого за столом – не викидали жодної крихти, їх додавали в корм курей, шкаралупи яєць збирали й кидали в проточну воду або при посадці картоплі клали в лунки, що мало забезпечити кращий урожай бульб.
Першого дня люди в гості не ходили, «трималися своєї доми». На другий день рано-вранці хрещеники ходили ранцювати, тобто відвідували хрещену матір, яка наділяла маленьких відвідувачів крашанками. В деяких селах такий дарунок називали волочебне.
На Великдень суворо заборонялося працювати – порушників карав Господь. У Камінь-Каширському районі між селами Нуйно та Сошичне, Фаринки і Тоболи є урочище з промовистою назвою Провалля. Саме тут колись провалилися під землю селяни, які виїхали в цей день у поле орати. Якщо на Пасху прикласти вухо до землі, то можна почути: «Гаття! Гей! К собі!» Це звучать голоси-попередження нам.
На Провідному тижні колись, починаючи від середи, працювали, проте в середу, яку вважали десь сухою, а десь градовою, заборонялося щось городити, аби не накликати посухи чи граду. В посушливе літо громада пригадувала: хто городив у цей день, і гуртом ішли до загородженої нивки та розкидали жерді по полю. Четвер вважається Великоднем вмерлих, тому ходили прибирати могилки ближніх і цвинтар. На Проводи, коли живі христосуються з померлими, моляться за упокій їхніх душ, замовляють спеціальну службу, вважають своїм обов’язком відвідати їхні могилки, завершуються Великодні свята.
Олександра КОНДРАТОВИЧ, почесний краєзнавець України
| Comments: |
