Поляк Липинський боровся за волю українців
В'ячеслава Липинського, 130-річний ювілей якого відзначатимуть 5 квітня, називають видатним українським істориком, філософом, політичним теоретиком. Хоча, швидше за все, його можна назвати видатним публіцистом, політичним діячем. А ще В'ячеслав Липинський - один із тих українських громадських ідеологів, які безкомпромісно пропагували українську державну самостійність. Та найцікавіший той факт, що Липинський походить із польського шляхетського роду...
Народився він 1882 року в польській родині католиків на Волині у селі Затурці Локачинського району (тут і похований), частину життя провів на Полтавщині, а останні роки - в Австрії. Читаючи праці В'ячеслава Липинського, однозначно можна твердити, що Україну він любив і вона не була йому байдужою. Однак не з усіма його поглядами стосовно українців можна погодитися. Ім'я цього чоловіка у радянські часи було заборонене, бо він належав до когорти "буржуазних націоналістів" й "контри" пролетарської революції. Погляди, внутрішня культура, політична орієнтація Липинського найкраще проглядаються у його відомій праці "Листи до братів-хліборобів", де він висловлює своє бачення на розбудову незалежної України і значення держави у долі кожного народу. Він вважав українців не поневоленою нацією, а бездержавною, яка сприймає це як нормальне явище, бо асимілює себе зі слов'янами, що шкодить розбудові держави. Звертаючись до польської шляхти, яка проживала в Україні, наголошував, аби вона визначилась: бути їй з народом українським, який повинен мати свою державу, чи ні? Зрозуміло, таких шляхтичів виявлялося дуже мало. Та й родина Липинських не притримувалася поглядів В'ячеслава, маючи себе за істинних поляків.
Коли після революції 1917 року розпочалася визвольна боротьба, Липинський взяв участь в українізації військових частин на Полтавщині й одночасно разом із Сергієм Шеметом (соратником Скоропадського) заснував українську демократично-хліборобську партію. Згодом підтримував гетьмана Скоропадського і навіть відбув під час його правління послом до Відня). Після того, як було розстріляно полковника УНР Петра Болбочана, Липинський відмовився від дипломатичної роботи, але з Австрії не повернувся - у нього знову почав прогресувати туберкульоз (тут він у 1931 році від цієї недуги помер).
Щоб збудувати власну державу, насамперед, на його думку, потрібно було об'єднатися за класовими ознаками і не сподіватися на зовнішню допомогу. Так само він не сприймав партійної боротьби, яку вважав за неминуче зло, що роз'єднує у боротьбі за державність. Слід відмітити, що Липинський, прихильник українського патріотизму, був великим противником націоналізму, вбачаючи у ньому шовіністичні прояви.
Липинський вже тоді наголошував: "Усе питання в тому, чи основний і найсильніший в Україні хліборобський клас потрафить стати класом консервативним, тобто чи виділить він із себе настільки сильно і добре зорганізовані державотворчі і войовничі елементи, які своєю силою зуміють зорганізувати цей клас і стати в той спосіб опорою, наріжним каменем для будови Української Держави". А ще він вважав, що без віри в Бога, без православних ідей цілісної сильної української держави не буде.
"Творити владу можуть тільки люди моральні, тобто такі, які глибоко всіма фібрами своєї душі вірять, що те, що вони творять, є правда, є добро", - ці слова Липинського актуальні по цей день.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Волинська область
| Comments: |
