На казенному супі економлять гроші на ліки
У територіальному центрі обслуговують понад три тисячі лучан
У рішенні конференції волинських фермерів, яка відбулася в січні, записаний такий пункт: «Менеджеру фермерського ярмарку Олегові Галасуну взяти на повне забезпечення овочами і картоплею територіальний центр у Луцьку». І от ми тут. Якраз обід і старенькі лучани сидять за столом. Кухарі подають їм суп, картоплю з котлеткою. У декого на столі – баночки. Заощадливі люди похилого віку навіть чай, якщо не випили, забирають додому… З ним же можна й повечеряти…
– Я одинока. Пенсія маленька, тож бережу кожну копійку, – розповідає Анна Степанівна Бородкіна, яка якраз обідала.
Ніна Петрівна Грищук додає, що, поївши в центрі, вони можуть заощадити собі кошти на ліки.
Територіальний центр соціального обслуговування «Надання соціальних послуг» відкрито у 1994 році. Тут є чотири відділення соціальної допомоги.
– Ми обслуговуємо 3295 осіб, – розповіла директор Галина Шатецька. – З них 814 – це зовсім самотні люди, в яких немає родичів. Є старенькі, які числяться як одиноко проживаючі, але вони мають дітей працездатного віку за межами Луцька. Звісно, вони їм багато уваги приділяти не можуть. До 2010 року категорія громадян, які мають дітей, вносили п’ять відсотків від розміру пенсії, і їх доглядав соціальний працівник. Однак нині є відповідна постанова, згідно якої з цими людьми укладається договір і вони мають вносити оплату по нових тарифах. Відповідно плата збільшилася, тож тепер люди вибирають, що їм найнеобхідніше: чи прибирання квартири, чи доставка медикаментів і харчів з ринку, чи миття вікон, чи оформлення документів на субсидію... Хоча із цим виходить парадокс: якщо людині передбачена субсидія, то вона вже є малозабезпеченою. А тут за послугу «оформлення субсидії соціальним працівником» треба ще й платити... Але такі закони, і ми ними керуємося.
Галина Іванівна і сама за двадцять літ пройшла шлях від соціального працівника до директора. Тож дуже добре знає, що таке самотня старість. Особливо болить їй серце за лежачих. А таких вони обслуговують аж 80. Це найважча категорія громадян.
– Радує, що вищезгаданою постановою у 2010 році за двома такими важкохворими людьми із втраченою руховою активністю закріпили одного соціального працівника. Він приходить до лежачого щодня. Якщо люди ще можуть ходити, то соцпрацівник обслуговує до 10 осіб, – продовжує директор.
– Мабуть, лежачі не раз у відчаї просять смерті...
– Буває всяке. Але ми не можемо їх залишити. Ми зважаємо на те, що людина має право вибору: чи іти в притулок, чи все ж доживати віку у своєму, як вони кажуть, кутку і в рідних стінах. Добре, якщо нам благодійники жертвують памперси, а їх щоденно потрібно для таких людей ой скільки... Та й постіль треба міняти часто. Добре, що центр має пральню.
Робота соціальних працівників, каже керівник, суворо контролюється. Адже всі підопічні мають різні характери. Тож соцробітник, дійшовши до іншої квартири, має перелаштуватися, як кажуть, на іншу «хвилю». Дехто хоче поспілкуватися про політику, інший – про життя в країні, третій – мовчун, тож і помовчати треба вміти. Буває, що старі телефонують і просять замінити працівника, бо в них, мовляв, несумісність.
– І що ви думаєте, заміняємо, – продовжує розповідь Галина Шатецька. – Дехто вибирає навіть робітницю за параметрами: «Та товста, дайте худішу. Та надто худорлява, дайте пишнішу…» І таке буває.
В центрі діють відділення соціально-медичної допомоги та адресної, в якому підопічні можуть отримати послуги столяра, електрика, сантехніка. Працює денний стаціонар на 25 ліжкомісць, є фізкабінет. І навіть старенькі можуть позайматися на тренажерах, правда перед цим лікар міряє тиск і дає направлення. Є перукарня, кімната дарованих речей, швейна майстерня з ремонту і пошиття одягу. Кожен підопічний центру два місяці в рік може скористатися безкоштовними обідами. А от лежачим носять їсти додому. З міського бюджету виділено 118 тисяч гривень на харчування. Багато допомагають спонсори. Тож якщо фермери повністю візьмуть під опіку терцентр (хоча вони ніколи не відмовляють у забезпеченні картоплею та іншими овочами), то це буде дуже добре, переконана директор. Адже заклад радий будь-якій допомозі. Чи то харчами, чи памперсами, чи ходунками і одягом. Бо окрім старих, часто до центру приходять по допомогу і безхатченки.
– Хіба виженеш? Ні. А ото бачите дівчину? – Галина Іванівна показує на молоду особу. – Вона психічно хвора, а ходить до нас їсти, одяг отримує. Ну не можна таких людей ображати…
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
