У поминальні дні молимося за спочилих
У Великий піст три суботи-поминальниці. Склалася традиція, що в храми несуть в баночках цукор, встановлюють туди свічки і під час богослужінь моляться за упокій померлих. Скільки в православній церкві ще є поминальних днів – про це у розмові з протодияконом Ігорем Савієвським, кліриком храму Всіх святих землі Волинської, що в Луцьку.
– Поминали померлих ще в древніх літургіях. По вірі Господь може звершити те, що людина просить. З Євангелія ми знаємо, що Христос зцілив розслабленого, якого до Нього спустили із даху інші люди, і саме по їхній вірі відбулося одужання хворого. Тож живі можуть вимолити в Бога прощення гріхів і живих, і померлих.
– Померлі вже не можуть за себе молитися?
– Так. Тому це є нашим християнським обов’язком. Протягом року є кілька поминальних субот, коли ми возносимо молитви за усопших родичів. Зокрема, перед Великим постом у М’ясопусну Вселенську батьківську суботу. У сам піст – у другу, третю, четверту суботи. Ще поминають померлих на Радоницю (це після Пасхи). На Світлому тижні в населених пунктах відбуваються так звані проводи. Люди йдуть хресним ходом на кладовища і там також звершуються заупокійні літії. Ще є поминальна Вселенська батьківська панахида перед Трійцею. А в листопаді – Димитрівська поминальна субота – в згадку про перемогу Дмитрія Донського на Куликовому полі. В пам’ять про загиблих і відбувається ця панахида.
– Люди несуть в храм хліб. Що це означає?
– Християнин приносить у храм і молитву, і милостиню. В давнину, коли віруючі приходили в церкви, то просили сиріт, калік, які на паперті благали допомоги, помолитися за тих, хто відійшов у вічність. Їм давали милостиню в пам’ять про померлого. Так само колись на кладовищі ходили старці і їм також люди давали пожертву і просили помолитися за спочилих. Тож хліб – це своєрідна жертва.
– На поминальні дні в храми приносять дуже багато хліба. Куди його використовують?
– Його церква віддає в будинки престарілих, у лікарні, людям, які його потребують. Хліб роздається як жертва.
– У храмах нині можна побачити таку картину: на поминальних столиках у баночках стоїть цукор зі свічками...
– Це така традиція, не обряд. Приношення також має зміст. Це також своєрідна жертва. Бо якщо принесуть хліб, то за три тижні він зіпсується. Тому в цукор ставлять великі свічі, щоб їх вистачило на всі суботні служби. А згодом цей цукор також роздається, як своєрідна жертва. Бо, наприклад, якщо приносимо в храм коливо, то воно також солодке. Чому? Саме зерно є праобразом майбутнього життя. Бо коли зерно падає в землю, воно гине, але й проростає. Так само людина: коли помирає, то народжується духовно. А солодимо в надії, щоб жити з Богом і осягнути Царство Небесне.
– Коли помирає рідний, багато хто його речі роздає.
– Якщо християнин жив богоугодно, то не тільки він освячується, а навіть його одежа. Якщо людина потребує, то можна щось і віддати, нехай помолиться за покійника.
– Як ставитися до снів, коли приходять померлі?
– Якщо померлий просить їсти, то є така здогадка, що тут їжа має духовне значення – молитву. Бо померлі не можуть каятися, робити добрих справ, відповідно і не грішать. Коли душа відходить, то, буває, що залишаються нерозкаяні гріхи і вони тяготять душу покійника. Треба, щоб за нього молилися живі і в поминальні суботи, і кожного ранку, прокинувшись. Буває, що люди дуже плачуть, коли втрачають близьких. Не може бути надмірної скорботи. Бо коли людина сумує, вона може впасти у відчай, забути про Бога. Буває, що померлі в сні наставляють, щоб ми схаменулися і навернулися до Бога. Померлі також, якщо вони з’єднуються з Богом, перебуваючи в Царстві Небесному, моляться за живих. Тобто зв’язок між живими і спочилими є. А молитви мають посилюватися під час постів – це благодатний період, коли людина піклується про свою душу і приносить молитви не тільки за себе, але і свій рід. Тому що любов мають відчувати не тільки живі, а й померлі… Бо в Бога нема мертвих, у Нього всі живі.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
