У її вишиванках торчинський “Колос” підкорив Америку
Майстрині художньої вишивки Людмилі Терещук із Луцька нещодавно виповнилося 55. 37 із них віддала улюбленій роботі. На її виробах сині блавати, червоні маки і скромні ромашки серед позолоти колосся, як живі. "Розцвітають" вони по усьому світу.
Пані Людмила - корінна лучанка, працює з донькою Оленою Іванченко, котра за фахом художник-оформлювач.
Щоб продемонструвати робочий процес, майстриня сідає за машинку. За якусь мить народжуються вогняні маки. Виходить, голка робить за хвилину 1200 стібків. І за день її треба щонайменше 80 разів заволікти. "Звичайно, очі втомлюються, - каже пані Людмила. - Тепер вже не читаю до ранку романів і не розв'язую кросвордів - бережу зір."
- Якби зібрати докупи вишите вами, вистачило б на виставку, - зауважую.
- А вишивок у мене нема, усі розійшлися по світу. Може, кілька десятків тисяч у Польщі, Німеччині, Америці та Японії, тепер ще й в Італії та Франції. "Ваші маки французи просто "порвали", - почула від нових поціновувачів із Франції. У мене, як у тій приказці: "швець ходить без чобіт". Торік, коли збирала кошичка на Великдень, виявилося, що останнього рушничка подарувала знайомій.
Людмила Василівна показує альбом із фотографіями своїх вишиванок. Має глянцеві журнали та навіть польську газету "Кур'єр галицький", де є її роботи. Особливо приваблива скатертина з українським віночком. Вишила її для доньки своєї подружки, яка вийшла заміж за американського офіцера із Пентагону і проживає зараз у Нью-Йорку.
Виходять на неї через Інтернет-сайт та посланців благодійних організацій, які їздять по світу. Так виконувала замовлення на сценічні костюми для ансамблю пісні і танцю "Балтімор" із Вашингтона. А також отримала солідну пропозицію із Японії. Квіткові композиції майстрині неповторні - донька Олена щоразу малює щось нове.
Але щоб заробити на хліб, їм доводиться покрутитися. Колись було набагато простіше. У промкомбінаті, а згодом комбінаті музичного товариства, де працювала, приймали масові замовлення на сценічні костюми. Майстриня пригадує, як вишивала сорочку народному артисту Василю Зінкевичу. А яку мала запарку із терміновим замовленням перед Різдвом на костюми для торчинського заслуженого народного ансамблю пісні і танцю "Колос", що збирався на гастролі до Америки! Вишивання брала й додому, а мама сварилася, що у свята грішить.
- Я фанатично, до божевілля люблю свою роботу, - признається щиро Людмила Василівна. - Влітку о пів на п'яту вже сідаю за машинку біля розчиненого вікна, щоб чути було щебет пташок.
Ніщо не може відірвати її від улюбленого заняття. Тільки маленький внучок Вовчик, котрий проситься на руки. З його народженням вперше торік не поїхала 26 травня до Києва на День міста. А їздить щороку, бо там, просто неба на Андріївському узвозі такі розкішні ярмарки рукоділля, що аж очі розбігаються. Масу вражень, натхнення, енергії привозить із Києва, що є неабияким стимулом. Свята душі потребують обидві майстрині - і мати, і донька. Отож кожного року вони неодмінно бувають зі знайомими у львівській опері, щоб насолодитись красою.
Мирослава МАНЕЛЮК,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
