Чоловік не знав, що одружився з родичкою Кобзаря
У Соколі Рожищенського району неабияк гордяться тим, що в їхньому селі жила і працювала праправнучка Кобзаря - Євгенія Леонтіївна Гончаревич-Голуб. Закінчивши Черкаський вчительський інститут, 1947 року вона приїхала у Сокіл на роботу. Організувала тут хор, драматичний гурток. Довгий час ніхто й не відав, що вчителька української мови та літератури є родичкою Шевченка. І лише у 60-х роках вчителька привезла з рідної Кирилівки (тепер Шевченкове) довідку із сільської ради про те, що вона справді є праправнучкою Кобзаря по лінії його брата Йосипа (цей документ нині зберігається у сільському музеї). Навіть чоловік не здогадувався про це, доки не відвідав її село та родину.
- Це була дуже скромна людина, - пригадує колишній директор школи Володимир Раєв, який доглядав Євгенію Леонтіївну і в хаті якого 2008 року вона померла. - Та й час був такий, що могли приписати націоналізм. Проте навіть родинний зв'язок з великим поетом не допоміг, коли її звільнили з посади директора школи - за те, що була на похороні свекра, якого дочка ховала за релігійним обрядом. Євгенія Леонтіївна не мала дітей, то до моїх дочок ставилася, як до рідних.
Про те, що Євгенія Леонтіївна праправнучка поета, їй повідала бабця Одарка, яка знала напам'ять багато Шевченкових віршів і дуже любила, коли у вільний час чи у свято внуки читали їй "Кобзаря". 1939 року бабцю запросили у Канів на відкриття пам'ятника Тарасу, а в 1996-му Євгенія Леонтіївна теж відкривала пам'ятник Шевченку, але у Луцьку. Пам'ятала вона і перший монумент у Кирилівці, збудований 1930 року, але у війну знищений - задуманий Кобзар із персонажами з "Гайдамаків". Ще один спогад з дитинства: її дід Ісак дванадцятилітнім бачив Шевченка. Коли поет приїздив у село, йшов вулицею і співав "Ой ти, зоре вечірняя".
- Незадовго до смерті Євгенія Леонтіївна передала мені газетні вирізки, фотографії, книжки, видання "Кобзаря", які зібрала за своє життя, - розповідає завідуюча історико-краєзнавчим музеєм села Сокіл на громадських засадах Лідія Редчук. - Вона знала напам'ять багато Шевченкових віршів, навчала нас українських народних пісень. У її хаті "Кобзар" завжди лежав на столі, а над ліжком висів портрет Шевченка. З її допомогою вчителі склали родовід поета, який зберігається у нашому музеї.
Яна СТЕПАНЮК, Волинська область
| Comments: |
