Премія Верховної Ради – вчительці з Кременця
Для Людмили Якимович нагородження її Премією Верховної Ради працівникам освіти було несподіванкою, адже вважає, що чимало її колег теж варті пошанування. Хоча ця Премія абсолютно адресна - Людмила Сергіївна, вчителька географії Кременецької школи №5 з майже тридцятирічним стажем, заслужила її своєю професійністю, відданістю справі й любов'ю до дітей.
- Справді здивувалася, що моя кандидатура пройшла усі "процедурні" нюанси, - зізнається Людмила Якимович. - З одного боку приємно, а з другого - трохи спантеличена, бо не дуже вірила у прозорість таких процедур.
Для Людмили Сергіївни головна оцінка її роботи - це оцінка учнів, які уже стали дорослими. І коли чує, що дала не лише знання, а й посприяла стати хорошою людиною, тоді розуміє, що її праця недаремна. Нинішні учні про свою вчительку географії теж говорять з любов'ю без будь-якого лукавства. Людмила Сергіївна вважає, що входити з учнями в конфлікт у жодному випадку не можна, а треба жити їхніми інтересами, а тому дивується тим батькам, які нарікають на своїх дітей.
- Як ваші діти можуть бути поганими? Зараз інше покоління, інші інтереси, бо інше суспільство, - каже Людмила Сергіївна. - Найбільше непокоїть те, що нинішні діти перестали читати. Художня література для них - ледь не катастрофа. Інколи на уроках географії наводжу приклади з літератури, і коли кажу, що вони мали б це читати, то дивляться на мене великими очима. Інтернет полегшує підготовку до уроків, але він не дасть тих інтелектуальних знань, що книжка. Хоча, щоб іти в ногу з часом, теж маю комп'ютер. Звичайно, я тепер розумію, чому деякі предмети були мені не дуже цікаві у школі - багато залежить від вчителя, чи вміє він зацікавити.
В школі, де працює уже 27 років, Людмила Сергіївна теж вчилася. Закінчивши у 1985 році Львівський держуніверситет з відзнакою, повернулася на роботу в рідний Кременець, хоча могла поступати в аспірантуру.
- Я оптимістка, тому про вибір професії не шкодую. Реально оцінюю, що могла зробити і не зробила. Як кажуть, добре там, де нас нема. Хоча не знаю, наскільки була б задоволена роботою, якби не моя сім'я, бо не моя частка в сімейному бюджеті основна, а чоловікова і синова. А роботі доводиться віддавати багато часу. Не можу не сказати, що не досягла б успіхів, якби мене не підтримувала шкільна адміністрація. Стосунки із батьками теж складаються добре. Хоча є й байдужі до знань своїх чад, головне для них - нагодувати дитину, вдягнути і відправити у школу. Досвід підказує, що виховують дітей батьки, знання дають вчителі, а талант - Бог.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Тернопільська область
| Comments: |
