На «Зоринку» зорить вся Європа

У Національному університеті "Острозька академія" 28 січня відбувся VII Всеукраїнський фестиваль колядок і щедрівок, участь в якому взяли колективи з багатьох українських міст - Києва, Рівного, Нетішина, Острога. Серед них виступав і колектив Тернопільської хорової школи "Зоринка", який із 15 колективів-учасників найбільше вразив глядачів. "Зоринка" вийшов на сцену у складі 50 хористів - учасників школи, випускників та викладачів. Завдяки наполегливій роботі художніх керівників хор досяг високого рівня професіоналізму, який не залишив байдужим нікого. Ми поспілкувалися із керівником хору - Ізидором Доскочем, який уже 31 рік працює із "Зоринкою", а "зоренята" люблячи називають свого вчителя "Наш маестро". Про історію становлення та життя "Зоринки" він нам і розповів.

– Який ваш секрет? Чому вихованці вашої школи настільки гарно і так особливо співають?

Пам'ятаєте, як колись мамуся співала колискову, а дитина вслуховуючись в її інтонації, засинала під ніжну, ласкаву мелодію? Склалося так, музика з нами з дитинства, вона закладена в наших генах, в українській крові, саме тому в нас співуча країна. Українці вміють співати просто для того, щоб це справді гарно виходило. Це потрібно людині, яка добре розуміється в музичній справі, всю себе віддає для того, щоб навчити дітей правильно співати та виконувати пісні так, щоб аж мурашки по спині бігали. От весь секрет!

– Розкажіть, будь ласка, декілька слів про "Зоринку".

Це позашкільна установа - гурток, в якому зараз навчається 250 дітей. Минулого року ми відзначали 30-ту річницю з дня заснування закладу, а я з ним і з дітьми з самого початку. Весь цей час мені хотілося, щоб наше нове покоління виховувалися в особливому дусі музики, тому великими зусиллями ми почали вчити дітей теорії музики, сольфеджіо, вокалу та інших предметів. Для того, щоб дитина співала в хорі, спочатку її потрібно навчити співати. Ми тим і займаємося.

– А на скільки великий конкурс під час вступу дітей до школи?

В нас конкурсу, як такого, взагалі немає. До нас діти не приходять - ми оголошуємо самі про набір по радіо або через телебачення, випускаємо свої буклети з міжнародних конкурсів. Просто зараз, на превеликий жаль, зовсім інші цінності в молоді і більш того батьки не дбають про їхнє моральне виховання. Тому ми застосовуємо усі педагогічні методи, щоб зацікавити дітей. Але, зазвичай, ми приймаємо щороку близько 120-130 дітей.

– Як довго ви вже викладаєте?

Я працюю з дітьми уже 54-й рік. У свій час я був викладачем і на музичному факультеті, і в культ-просвітньому училищі та в музичному коледжі. А сам закінчив оперно-симфонічне відділення Львівської консерваторії. Розумієте, я стараюсь за допомогою своєї праці та фанатичної відданості дітям надолужити те, що зараз не робить ні радіо, ні телебачення, ні та вся попса. Музичний "хлам", який зараз оточує нас навкруги, виховує молоде покоління не в тому дусі.

– Яким чином проходить навчання в вашій школі?

Діти навчаються чотири роки для того, щоб досягти того рівня, який має наш колектив. В загальному навчання поділяється на чотири ступені. До нас приходять дітки віком 5-6 років і за перший рік навчання ми намагаємося підготувати їх до сприйняття того, чим вони будуть займатися. Чим дорослішими стають вихованці, тим більше росте складність того, чому ми їх навчаємо. Вони помаленько починають переходити на новий, більш складний, рівень виконання композицій, відвідують індивідуальні заняття на музичному інструменті та починають співати в багатоголосому хорі.

– Хто ще з вами займається навчанням дітей?

В школі викладають тільки ті, хто раніше навчався там. От, наприклад, моя дружина - Анжела Доскоч зараз разом зі мною є керівником школи, а до цього вона теж навчалася в "Зоринці"! Потім вивчала музичне мистецтво в Тернополі і з другого курсу навчання на стаціонарі, вона працювала у мене. Анжела разом зі мною і школою вже 18 років.

– Чи важко працювати з дитячим хором?

Відповім цитатою: "Абсолютно не важко, просто потрібно присвятити цьому все своє життя"! І на запитання: "Що можуть діти?" я завжди відповідаю: "Діти можуть все те, що й дорослі, тільки ще краще".

Скільки часу займає підготовка такого грандіозного дійства, яке ви нам сьогодні представили?

Два місяці і все життя. (сміється)

– Відомо, що ви брали участь у великій кількості міжнародних конкурсів. Які саме конкурси це були і як вони проходили?

Так, їх було справді багато! Ми брали участь в чотирьох престижних і справді складних конкурсах в Угорщині, де ми з Анжелою отримали відзнаку, як кращі диригенти конкурсу. Ще ми здобули дві срібні та одну бронзову медаль на Першій Всесвітній хоровій олімпіаді в Австрії у 2000 році. На цю олімпіаду нас запросили, тому що перед тим в 1999 році ми були на Першому міжнародному конкурсі хорових колективів ім. Й. Брамса, де зайняли два других місця в двох номінація, а саме дитячий хор та камерний хор. Варто зауважити, що в номінації камерний хор I місце взяв Московський камерний хор, ну, а ми за ними - II. Ще мали можливість давати концерти в Німеччині, Білорусі, країнах Балтії, Польщі, Росії, Словаччині та Болгарії.

– Які у вас плани на майбутнє?

Маємо запрошення в Францію, але хто його знає, як воно буде! Справа в тому, що майбутнє не безхмарне: у нас намагаються забрати приміщення та взагалі припинити фінансування, тому що міська рада не має коштів на наше утримання. Але ми таки працюємо, бо ми сильні і перед нами стоять великі цілі.

Леся Хом'як

 

 

• Нравится
•