Як я кондуктором працювала…
Влаштувалася я кондуктором на маршрут, що сполучає Рівне та одне із сіл району. Пропрацювала трохи більше місяця, проте достатньо, аби спробувати смак цього «хліба». Від п’ятої ранку і до кінця останнього рейсу (а він закінчується о двадцятій) сил немає навіть говорити. Зарплата не «зашкалює» – за день отримувала сорок гривень, а беручи до уваги те, що працювала з напарницею, порахувати дохід не важко. Єдине, чого у цій роботі вистачає – це, звичайно, вражень.
Бувають такі ситуації, про які б фільми знімати. Наприклад, тепер добре розумію, чому кондуктори «заїдаються» через пасажирів-пільговиків. Адже всі хочуть їхати «по посвідченню», ніхто й не чує, що безкоштовних місць лише чотири. Варто комусь відмовити – і все, пішло-поїхало… На мою голову сипалися лайки, образи і навіть прокльони! «У мене службове!» – кричить просто в обличчя розфарбована пані. «Візьміть ще мене безплатно, а інші нехай платять!» – слізно просить одна бабуся. Через два тижні роботи я вже боялася підходити до пенсіонерів та ветеранів праці. Чого тільки я, «молода пігалиця», від них не чула: і що мені «вічно грошей не хватає», і «Бог на небі все бачить, цього так не залишить»... Коли ж одного дня дізналася, що буде підвищення цін за проїзд – чесно кажучи, перестала вночі спати. Як пояснити людям, що вартість квитка встановлює не перевізник чи кондуктор, а обласна адміністрація та управління транспорту? Та кілька днів підвищеної «боєготовності» кондуктора – і пасажири звиклися із цінами.
А які «приколи» траплялися у дорозі! Не повірите, кілька разів доводилося доганяти «забудькуватих» пасажирів, які не розрахувалися за проїзд. Деякі пробували торгуватися: «Я вас кавою пригощу». Хм, а чим би я виручку роботодавцю віддавала? Кавою чи що? Пригадую, як однієї неділі доволі поважна дама їхала на весілля. На голові – цілий шедевр буклями викладений, певно, кілька годин у перукарському кріслі сиділа. Сільський народ саме повертався з ринку, тому у «натрамбований» ПАЗик жіночка ледве вмістилася. Так от, пані поїхала в автобусі, а її зачіска за… дверима. Неабиякого клопоту завдавав і священик одного із сіл. Дивак, їй-богу. То повертається з якогось застілля і на рукавах везе всі страви зі столу, то ледве світ грішний не покидає в автобусі... А в одне велике релігійне свято і зовсім забув, куди їхати треба. Зайшов собі тихенько, простягнув десятку. На моє запитання «Куди?» махнув рукою: «Туди». Де знаходиться те «туди», підказали постійні пасажири.
Ну і, звичайно, найцікавішими все ж бувають дітлахи – щось вже як скажуть, то скажуть. Якось балакуча третьокласниця Настя підійшла в автобусі до завуча своєї ж школи і підозріло заявила: «Дядьку, десь я вас уже бачила!»
Марія МАРТИНЮК,
Рівненська область
| Comments: |
