У 90 літ дід косить, а його баба у 80 – ще чепуриться
На першому побаченні домовилися про весілля
Горпина була єдиною дочкою у батьків. І вони – звичайнісінькі селяни – навчали доньку світським манерам. Вона й зараз, уже маючи вісімдесят літ, як пройде по селу – то, кажуть, як дівка, завжди „по-модньому” одягнута, завжди охайна, чистенька, не забуде почепити і золоті прикраси. А виглядати гарно Горпина любила і любить. І в хаті в неї чистенько та привітно. Й до різної роботи вона не лінива.
На багату, та ще й вродливу наречену заглядався не один парубок у селі.
– Коли я дівувала, один парубок залицявся, – розповідає баба Горпина. – Якось поїхав він у Ратне разом з моїми батьками, купив пирога і відразу став їсти посеред ринку. За це й приказали мені, що він не пара, бо такий невихований. А ось коли зустріла Власа, відразу випалила подрузі: “От якби отой хлопець брав мене заміж, хоч би й сьогодні пішла б”. Та навіть не познайомились. А з часом побачилися у церкві. Через пару днів потому Влас із хлопцями зайшов до нас... попити квасу. Тоді ми і договорилися, що поженимося. Гуляли весілля аж через рік.
Піввіку по заробітках і жодного дня у колгоспі
Влас завжди хотів заможно жити, та ось каже, що совєти не давали, якщо хтось хоч трішечки підніметься, швидко крила обрізували і спускали наниз. І Власа присікали. А він, щоб бути господарем, щоб щось все-таки мати, піввіку об’їздив по заробітках, останній раз уже у похилому віці, як було йому шістдесят три роки. Жодного дня не працював у колгоспі, бо там за роботу людям нічого не платили. Та каже, що державі дав користі більше, ніж звичайний колгоспник. Бо стільки збудував за свій вік! У своєму рідному селі більше тридцяти хат звів, а скільки вікон, дверей змайстрував! Навіть тракторця собі “зліпив”. І хату збудував, і машину першим у селі купив. Дід Влас хазяйнувати любить. І шкодує, що сили уже не ті, а можливість господарювати є: землі скільки хочеш, тільки не лінуйся.
Влас Калістратович
Життя діда не балувало. У роки війни був вивезений на каторжні роботи у Німеччину. Як повернувся, не застав у живих батька. Спинався на ноги разом з дружиною. А жінку свою любить і каже, що найкраща, найліпша, на все село такої не знайдеш. І хоч вважався хазяїном у своїй хаті, як баба скаже, так дід і робив. А тепер він уже шукає роботу, бо „без роботи не живеш – усе завмирає”.
– До шістдесяти літ ніколи не стомлювався, – каже дід Влас, – яку б роботу не робив, а тепер спати лягаю здоровим, а просинаюсь слабким, поки не розімнусь.
От і розминається. І косить, і дрова рубає, й ноші із сіном носить. Навіть на мопеді вправно їздить. Та ще й гордовито. Дід серйозний, усе життя жив і цінував себе, не давав в образу і не дозволяв, щоб хтось кепкував, насміхався. Горілки багато не пив, тільки по святах, від курива відмовився, як тільки зрозумів, що здоров’я погіршується. І собі господарює, хоча роки набрали обертів до ста.
Валентина БОРЗОВЕЦЬ,
Волинська область
| Comments: |
