Спалив співмешканку та її доньку
У селі Боратин Луцького району 46-річний чоловік облив бензином і підпалив 49-річну співмешканку Неонілу Матвійчук та її 24-річну доньку Людмилу. Жінки отримали несумісні з життям опіки й через кілька днів у страшних муках померли в лікарні.
Сергій Матвійчук майже годину намагався додзвонитися до матері і сестри. Їх він залишив ненадовго, щоб провідати свою жінку і дітлахів у Костополі на Рівненщині. Кілька тижнів Сергій мусив розриватися між цими населеними пунктами – останнім часом у його рідних у Боратині було неспокійно. Раптом задзвонив мобільний. «Все згоріло, і твої родичі теж», – пробурмотів у слухавку співмешканець матері Микола. Відстань від Костополя до рідного села у понад сто кілометрів Сергій своєю «Волгою» подолав менш ніж за годину.
Миколи на місці уже не було. Його затримала міліція. По гарячих слідах правоохоронці встановили, що чоловік в одній з кімнат будинку облив Неонілу та її дочку Людмилу бензином і підпалив. Потім кинув десятилітрову каністру під диван і швидко вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері. Там пролунав вибух. Ударна хвиля підкинула дах, після чого він знову опустився на місце. У кімнаті, де перебували жінки, утворився вакуум, і через нестачу повітря вогонь поступово згасав. Інакше жертв могло би бути й більше. Через стіну у цій же хаті живе старенька бабця, мати Неоніли. Вона не встає з ліжка, погано чує і слабо бачить (старенька дізналася про все, що відбулося, тільки через тиждень, коли на подвір’я привезли труни доньки та онучки). Помітив полум’я у вікнах хати Матвійчуків один із сусідів. Він прибіг на подвір’я, де й натрапив на Миколу. Той поводився так, ніби нічого не відбулося. Тоді сусід кинувся до хати рятувати жінок. 49-річна Неоніла сама якось вибралася з кімнати, а ось 24-річна Людмила йти вже не могла. Її довелося витягувати. Обох жінок відправили у Луцьку центральну міську лікарню. У матері обгоріло 75 відсотків шкіри, у доньки – 90.
– Я хоча й не медик, але розумів, що шансів практично немає. Та вирішив боротися до останнього, всі гроші, які мав, готовий був віддати. Проте вони прожили лише кілька днів і померли в один день. Практично до останнього моменту були при свідомості. Спілкувалися жестами, кивками голови, – тремтить голос Сергія.
Як розповідає син, з Миколою його матір прожила сім років. Чоловік переїхав до Боратина з Горохівщини. Спочатку жили непогано. Хоча Микола не одразу знайшов роботу. Розводив свиней, мав своїх коней. Допомагав по господарству односельцям. Щоб чоловік міг таки працевлаштуватися, Неоніла прописала його у хаті. Пияком він не був, але якщо заглядав у чарку, то ставав тираном. Навіть з сусідами бився за межу. З Людмилою розвівся чоловік – не міг вжитися з тестем.
– Мені про проблеми нічого не розповідали. Але якось Люда пожа-лілася на Миколу. Виявляється, на словах він не раз «підпалював» хату, – згадує Сергій. – Дізнавшись про витівки Миколи, вирішив поговорити з ним. Я йому сказав, якщо хочеш нормально жити – живи і господарюй. А мучити моїх рідних не треба.
Чоловік, коли зрозумів, що з Боратина доведеться вибиратися, нібито почав вимагати «відступні». Мовляв, він тут жив, багато працював і вклав у господарство. За словами Сергія, Микола нарахував собі «зарплату» за свої труди у приймах. Не мало не багато – тридцять тисяч. Частину цих грошей Миколі навіть погодилися віддати, щоб розійтися мирно.
– Жіночої долі мама не мала. Була двічі за-міжня, повірила й Миколі. Я їй казав, щоб на нас із сестрою не зважала, якщо відчуває потребу, може приводити його до хати і жити. І ось, бачите, привела...
Сергій жаліє, що у критичний момент не був поруч з рідними, бо зміг би їх захистити. Інстинкт сина та брата спочатку, як зізнається чоловік, підштовхував його до самосуду. Під час слідчого експерименту Сергія охороняло з півдесятка міліціонерів. Нині він уже заспокоївся і розуміє, що рідних не повернеш. Але за що вони прийняли мученицьку смерть, досі зрозуміти не може.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
Волинська область
| Comments: |
