У католицькому костелі – православний монастир
За ініціативи місцевого підприємця Миколи Сасовського костел і прилеглу територію з чотирма дерев’яними будиночками передали місцевій громаді української православної церкви Київського патріархату. Таким чином розпочалося нове життя для сокільського храму. А навесні цього року було прийнято рішення створити тут духовну обитель.
Офіційною датою заснування Сокульського Свято-Успенського чоловічого монастиря вважається 13 травня 2011-го, коли відбулося засідання Священного Синоду в Києві.
У червні архієпископ Луцький і Волинський Михаїл призначив настоятелем ігумена Якова. Допомагає йому ієромонах Антоній з Луцького монастиря. Поселилися ченці у невеличкому дерев’яному будиночку, а в іншому – тимчасовий храм.
У 30-літнього Якова – свій шлях до Бога. Народився і виріс у Луцьку. А духовні зміни розпочалися після служби в армії.
– Сестра мого товариша розповіла про Бога, – згадує настоятель. – До цього про монастир навіть не думав. Познайомився зі святоотцівською літературою, яка кардинально вплинула на світогляд і змінила моє життя. Тоді й зародилася думка про монашество. До цього п’ять років займався євроремонтами. Згодом був послушником у Жидичинському монастирі, прийняв постриг і три роки ніс послух казначея у Луцькому архангельському монастирі.
У Соколі розпочали ченці облаштовувати нехитрий побут. Дерев’яний будиночок утеплили скловатою і обшили фанерою. Змурували в ньому грубку, тож тепер можна спокійно зимувати. Звечора натопили – і до ранку тепло. Воду беруть з криниці. Вже пробили свердловину, але ще не ставили насос. Прибрали навколишню територію і костел, в якому за десятиліття руїни накопичилося чимало різноманітного хламу. Поки що церковна громада невеличка, але люди йдуть. Служба проходить в неділю і святкові дні. Монахи щодня працюють. Зараз заготовляють деревину. Перед нашою розмовою настоятель домовлявся з добровільними помічниками із села про роботу на пилорамі.
– Плануємо наступного року з Божою поміччю накрити костел і вже у ньому проводити службу. Потрібно відновити вівтар, – розповідає монах.
Цікавлюся в ігумена Якова, як ставляться до них у селі. Адже соколяни добре відомі на Волині своїм непростим норовом.
– Місцеві жителі поки приглядаються до нас, вивчають, – відповідає він. – Пригадую, як ми розпочинали в Жидичині. Там також була руїна. Люди ставилися скептично, мовляв, що ті хлопці там зроблять. Але за допомогою братії, місцевих селян та сприяння владики Михаїла вже маємо результат. Тепер на свято приходить понад 200 людей. Колись так буде і в нас. Щодня заїжджає Микола Сасовський. Він пекар, забезпечує нас хлібом. Деякі селяни приносять овочі та фрукти.
Отець Яків говорить, що в них є підтримка місцевої влади. Сільський голова Валентина Олександрівна Саковець пожертвувала монастирю плиту, газовий балон, ліжко. Пообіцяла допомогти з деревиною.
Настоятель каже, що вони мають найголовніше: є де молитися, жити, спати, приготувати їжу. І наводить приклад перших християн. Коли світ став жорстоким, а суди його – неправедними, то люди, які хотіли жити християнським життям, змушені були втікати в пустелі, в пущі. Працювали над собою, викорінювали в собі злобу, обман, ненависть. І їхні пустелі стали духовними центрами. І до них зверталися за зціленням чи якоюсь порадою. Він вірить, що і їхній монастир стане духовним осередком, куди приходитимуть наші співвітчизники.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
