Святе джерело забило на місці масових розстрілів
Кожне святе місце має свою історію, яка, як правило, сягає глибокої давнини. Якось на джерелі святої Анни на Рівненщині познайомилася з паломником Сергієм, який приїхав сюди аж із Сибіру (правда, його корені теж із Західної України). Розпитуючи про це джерело, він розповів цікаву історію про чудотворний «Живий ключ» за сто кілометрів від Новосибірська в Росії, який забив там у минулому столітті.
Про табори ГУЛАГу у різних публікаціях ми вже згадували не раз. В Іскитимському районі в селі Ложок розташовувався каторжний концтабір, який відзначався надзвичайною жорстокістю – його назва СІБУЛОН. Самі в’язні говорили, що Колима, порівняно з ним, “відпочиває”. Тому по-літв’язні, готуючись до пересилки, не раз казали: «Тільки б не в Іскитим». Про цей концтабір і його нинішню святиню Сергій мені розповів.
Головна робота в’язнів СІБУЛОНу була у вапняних кар’єрах. Зона кар’єрів і табору з’єднувалася коридором за огорожею колючим дротом. Камінь у кар’єрі добували вручну. Головні знаряддя праці: кайло, лопата, лом, тачка. Глибина кар’єрів – 38 метрів, камінь з них подавали носилками, пізніше “лебідкою”. Недалеко від кар’єру знаходилися “пічки”: вугілля й вапняк складали шарами висотою двоповерхового будинку. Таке вогнище горіло від двох тижнів до місяця. Робота біля печі була пекельна: спека, дим, люди задихалися від вапнякової пилюки. Камінь з вогнища вигрібали клюкою. Ядуча пилюка перетворювала легені на лах-міття. Не дивно, що в’язні масово вмирали від силікозу – захворювання легень внаслідок тривалого вдихання діоксиду силіцію. Тих, хто не мав сили від голоду чи хвороби працювати, жорстоко били, взимку ставили роздягнутими на пеньки в лісі, а влітку – «на комара». І такі знущання були масовими.
– Серед місцевих поширена розповідь, що одного разу до кар’єру не змогли вийти декілька в’язнів, – продовжує Сергій розповідь. – Усі вони православної віри, серед них були й священики, яким у таборі доводилося дуже важко. Розповідають, що їх вивезли неподалік у яр і розстріляли. Скільки їх було? Одні кажуть – 9, інші – 20. Перед кончиною ці люди попросили самі себе відспівати. А вже через рік земля на цьому місці стала вологою, згодом тут забило джерело з надзвичайно чистою водою. Совєтські сатрапи-сатаністи закидали його сміттям і всякою падаллю, але воно знову пробивало. Його навіть бетонували, та вода не переставали бити.
У 1994 році на іскитимському кладовищі в день пам’яті жертв по-літичних репресій встановили пам’ятний знак – “Поклінний хрест”. Багато років віруючі моляться біля джерела за упокій розстріляних у роки гонінь православних християн, звертаючись до Новомучеників Російських. І за цими молитвами джерело освятилося, бо тут почали зцілюватися хворі люди. Як і на всякому святому місці, чудодійні сили проявляються у тих, хто має велику віру в Бога, в силу молитви, хто готовий до справжнього покаяння. Життя доводить, що чудес без віри не буває. На цьому місці має бути православний меморіальний комплекс, а може, уже і є, бо відвідував його давненько.
Недарма Святе Письмо каже: “Увіруйте – і воздасться”. Напевно, великою була віра отих православних мучеників, прах яких зберігає цей сибірський край.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
