Головний лікар став священиком
Про Віталія Вітика з Облап Ковельського району газета «Вісник+К» вже писала у червні 2007 року. Тоді ми розповідали про нього як про головного лікаря сільської амбулаторії, який багато зробив для її розбудови, благоустрою. Притому ще й залучив сюди кошти благодійників з Канади. Сьогодні до Віталія Дмитровича колеги по роботі вітаються «Слава Богу», бо він ще й… священик.
Канадці повірили керівникові амбулаторії, бо був чесним
Родом Віталій Вітик із Тернопільщини. Переїхав на Волинь разом зі своєю дружиною, яка народилася в Старовижівському районі. Коли постало питання де жити, Вітики без вагань переїхали у село і про свій вибір не шкодують. Сьогодні лікарську амбулаторію в Облапах не впізнати: гарні кабінети, все відремонтовано, скрізь порядок. Багато в чому допомогли меценати з-за океану, з організації «Медичне милосердя з Канади». Жодного відношення ні до релігії, ні до політики вони не мають. Організація поповнюється коштами тих, кому небайдужа Україна. Згодом шукають чесних українців, які б вкладали їхні гроші у ремонт амбулаторій і лікарень або ж адресно допомагали хворим в нашій державі. Згодом приїжджають і контролюють, як використовуються кошти. У тому, що в Облапах канадські гроші в надійних руках, меценати переконувалися неодноразово. Тож дружать з подружжям Вітиків і зараз, хоч глава сімейства дещо змінив фах. Рік тому на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці Віталія Дмитровича рукоположили у священики.
– Що сприяло такому рішенню?
– І бажання, і обставини, – зізнається батюшка. – Батьки мої греко-католики, проживають на Тернопільщині. Коли ж мене хрестили, греко-католицька церква була під забороною. Тож я православний. Хоча в юності, чесно скажу, був безбожником. Однак, коли переїхали на Волинь, я поїхав до Милецького чоловічого монастиря з чужими проблемами, а практично сам навернувся до Бога. По Божій волі прийшов до віри десь у 2000 році. Є людина, яка ввела мене в церкву і дала поштовх до того, щоб я став священиком. Це отець Сава із Низькиничівського чоловічого монастиря (колись він був насельником Милецького). Вважаю його своїм духовним батьком.
«Лікар трохи досконаліше знає творіння Боже…»
– Лікар і священик. Один лікує тіло, інший – душу. Ви змінили точку зору до медицини?
– Якихось революцій у свідомості не відбулося, адже кожен думаючий лікар бачить трохи більше, ніж інші люди. Він бачить Божу руку в усьому і трохи досконаліше знає творіння Боже – людину. Бо вчився на лікаря. А якщо лікар і священик в одній особі – то це ще краще. В історії Православ’я є багато відомих людей, які спочатку були лікарями… Наприклад, святитель Лука, архієпископ Сімферопольський та Кримський був професором медицини, залишив після себе багато трудів. Його методами гнійної хірургії і місцевої анестезії користується весь світ і нині, він є визнаним світовим авторитетом у медицині. Навіть Сталін не зміг його репресувати, як інших священнослужителів, бо саме світова слава не дала йому цього зробити. Знову ж, лікарем був апостол і євангеліст Лука. Та й нині є медики, серед яких і хірурги, які присвятили себе служінню Богу і Церкві Христовій.
– Як сприйняли Ваш вибір друзі-лікарі, рідні?
– Друзі рішення поважають, родичі також, хоч і є греко-католиками. Мама взагалі для нашого храму рушники вишиває…
– А як люди в селі до Вас звертаються: «лікарю» чи «батюшко»?
– Дмитрович… У нас ще церкви УПЦ нема, тільки будується. Приход не сформований, тож я розумію, що односельчанам важко звикнути, що я священик. Зв’язок з прихожанами буде тоді, коли збудуємо храм і люди приходитимуть на службу Божу та до сповіді. А коли батюшка не сповідає, то і духовного спілкування недостатньо, – вважає ієрей Віталій Вітик.
Церква у селі Облапи будується на честь Василія Великого. Гарна, дерев’яна, сонячна… Знайшлися меценати, які побажали залишитися невідомими, і виділили кошти на її спорудження. Контролює будівельні роботи Віталій Вітик. Він розповів, що на цьому ж місці колись вже стояв храм на честь святителя Василія Великого, однак його продали в Любешівський район. У роки війни він згорів. Прихожани сподіваються, що за кілька місяців храм в Облапах відчинить двері для віруючих. А поки що ієрей Віталій, і водночас сімейний лікар, служить у одному із храмів Ковеля – у Троїцькому кафедральному соборі.
– Я відійшов від справ головного лікаря, а опікується амбулаторією моя матушка, також лікар – Ганна Семенівна. Додам, що до мого духовного вибору з розумінням поставилося ще й наше медичне керівництво в Ковелі, – каже священик.
Поки що до нього люди йдуть як до лікаря. Адже він знає, чим хворіє сільське населення, добре вправляє хребти, «ладнає» спини, дає кожному корисні поради.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
