Свічки з усього світу – у рівненського адвоката
У відомого рівненського адвоката Павла Луцюка досить цікаве захоплення – він колекціонує свічки. Адже у житті користується принципом, який відповідає його переконанням: «Світячи іншим, згораю сам».
У його колекції – понад дві тисячі свічок фактично з усього світу. Кожна з них – це якийсь спомин, пам’ятна подія чи захоплююча мандрівка. Розпочалося все літ двадцять п’ять тому. Він тоді працював адвокатом у Корці. Був у відрядженні в столиці Абхазії місті Сухумі і там вперше придбав красиві свічки. Такого ще тоді не було в Україні. З цього і розпочалося колекціонування. З кожного відрядження привозив якусь оригінальну свічку. Таким чином стала формуватися неординарна колекція, яка значно зросла, коли з’явилася можливість виїжджати за кордон.
Пан адвокат побував в усіх країнах Європи, крім Албанії, і звідусіль привозив свічки. Тож представлена географія його подорожей.
Виріб з колекції Павля ЛУЦЮКА
– Але найцінніша і найдревніша в колекції – українська сальна свічка з-під Берестечка часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, – розповідає Павло Луцюк. – Ще є пам’ятка з Єрусалиму, я був у храмі Гробу Господнього, коли там сходив Благодатний вогонь. Є з містечка Лурд у Франції. Це найпопулярніше в Європі місце паломництва – там відбулося явлення Діви Марії. В останні роки є поповнення з Канади, США, Мексики, Китаю та Індії. Збираю пам’ятні екземпляри тільки з тих країн, в яких побував сам.
Свічка – атрибут святковий, різдвяний, обрядовий. В різних народів і в світових ре-лігіях з ними пов’язані якісь дійства та певні місцеві ритуали. Ми також їх використовуємо для створення затишку у новорічний вечір. Колекціонер розповідає, що на свята обов’язково запалює свічки.
Наш співрозмовник – людина з гумором. Про свій сімейний стан зазначив: «Одружений, виховую дружину, двох синів і двох онуків».
Напередодні свята бажає нашим читачам не жалкувати за роком, що минає. У всіх негараздах вміти знаходити позитив.
– Щоб те, що нас чекає у майбутньому, було кращим за те, що ми вже пережили, – посміхається Павло Сергійович. – І з цього приводу хочу розповісти анекдот. Їде сільський дядько підводою. Несподівано його підбиває крутий «Мерседес». Чоловік летить в кювет і думає: «За воза – дві тисячі доларів, за коня – три. Та й за своє здоров’я стягну з них кілька тисяч. На ці гроші куплю дочці квартиру…». «Мерседес» зупиняється і з нього виходить два бритоголових бандюки. Дивляться, скалічений кінь лежить на землі. Один з них витягнув пістолета і двома пострілами в голову добив коняку, щоб той не мучився. Підходять вони до чоловіка, який впав поряд, і запитують: «Дєд, як здоров’я?» А дядько – мудра людина, відразу зорієнтувався, схаменувся і відповідає: «Хлопці, ще краще, як до аварії!» Тому бажаю: які б негаразди з нами не траплялися, щоб ми завжди спо-дівалися на краще.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
