Пішов на Владиславівку – потрапив у Владивосток
В одному зі своїх творів поет-гуморист Ростислав Солоневський описує уже накатаний шлях, яким зачасти користується герой гуморески, перебуваючи під впливом «зеленого змія». Мовляв, не турбуйтесь: шлях знайомий – три стовпи, і я вже вдома.
Хтозна, можливо, саме за таким маршрутом потрапляв до рідної домівки один із жителів села Владиславівка, що у Млинівському районі. Але одного разу на його шляху трапився інший орієнтир, який настільки сполошив випивоху, що той вирішив «зав’язати» зі спиртним.
Діло було опівночі. Микола у райцентрівському кафе гуляв з другом по чарці. Гуляв до самого закриття закладу. Тим часом автобус у його рідну Владиславівку давним-давно пішов, друг відмовився приймати Миколу на ночівлю, заявивши, що дружина вишвирне за комір обох. Залишалося чоловікові одне – ноги у руки і гайда пішаком додому. А домівка – за десяток кілометрів від Млинова.
Як на лихо, дорогою знялася заметіль. Переборюючи її, п’янезний чоловік якось добрався до села. Але чи до свого? Ця думка підсвідомо краяла душу. Як раптом – дорожній знак. Підійшовши до нього впритул, Микола спробував прочитати напис. Дарма! Букви не тільки двоїлись, але й розпливались, як сніг на гарячому лобі. І все ж, зібравши воєдино залишок сил, примудрився зафіксувати в умі першу букву – В. Затим – крок за кроком – добрався до п’ятої – Влади… А далі, як кажуть у народі, чоловіка перемкнуло. Замість такої знайомої назви йому чомусь причудилася інша – Владивосток. Відтак ні з того, ні з сього Микола почав голосно картати себе: «О, Боже, куди я попав? Як я звідси додому доберуся? Люди добрі, росіяни, хто мене чує, допоможіть!»
А тут якраз – гурт односельців, що з дня народження повертався. Бачать люди: це ж Микола, їхній земляк, на все село горланить. І що не слово – Владивосток кляне. Насилу втихомирили бідолаху. А вдома ще й жінка качалкою допомогла. Втім, до кінця вибити Владивосток із чоловікової голови не зуміла. Бо вранці Микола, проснувшись, відразу заявив: «Де я? У Владивостоці?»
Тепер владивостоцький владиславівець згадує цю пригоду зі сміхом. Каже: коли протверезів, чомусь такий сором взяв – і перед односельцями, і перед сім’єю, і перед самим собою, що вирішив зав’язати з чаркою. Як на диво, вийшло без проблем. Більше того, чоловік наразі переконує інших, що світ прекрасний на п’яну голову, а ще прекрасніший – на тверезу. А Владивосток? Навіть якщо й не доведеться у ньому побувати, то Микола все одно матиме це місто у списку своїх відвідин. Бо воно, як жартує колишній нічний подорожній, зовсім поруч із Владиславівкою – не встиг у ньому побувати, як уже й удома опинився. Щоправда, інший жарт трішки дошкуляє шукачеві пригод – коли його хтось із односельців починає «підколювати»: «Ну як там, Миколо, Владивосток?» Але на «підколювачів» не злиться. Бо ж у всій цій історії – сам винуватець…
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
