Дивовижні кактуси виплекав колишній міліціонер
Переступаєш поріг ошатного, власноруч збудованого особняка турійчанина В’ячеслава Поліщука – і здається, наче потрапив на екскурсію у мініатюрний ботанічний сад. Пальма афганська, фікус ліроподібний, височенний пахіподіум, як пальмове дерево… Окремим велетням скоро треба буде розбирати стелю. А на дерев’яних стелажах і підвіконнях – незвичайне царство розмаїтих кактусів та сукулентів.
Дивуєшся, чоловіча професія – і раптом таке жіноче захоплення. Тим паче, що господар стверджує: ні в якому разі не займається цим заради комерції, а для душі. Але в тім нічого дивного. Бо В’ячеслав уже з шостого класу полюбляв садити «колючки». І це підліткове захоплення стало справою усього життя. Вабила хлопця й музика, і навіть перед армією брав участь у першому мистецькому фестивалі «Оберіг». Але, відслуживши, музику закинув, а от кактуси – ні. Про своїх улюбленців колишній дільничний міліціонер (нині молодий пенсіонер) готовий розповідати до безкінечності. Дізнаємося, що кактуси належать до виду сукулентів, тобто рослин, які упродовж сотень тисяч років росли в гарячих кліматичних умовах Америки. Найбільше їх у Мексиці, на гербі якої, крім орла та змії, є ще й кактус. Виживаючи в тривалі періоди засухи, вони вбирали про запас вологу з дощів, які тут дуже рідко спостерігаються, нічної роси та туманів. Цікаво, що до багатьох назв кактусів колись додавалось слово «тео», тобто божественний. А скромного з виду пейотля вважали за бога, оскільки його сік містить наркотик і магічно впливає на того, хто його скуштує. Цю властивість використовували оракули для пророкування і медики як наркоз. Тепер цей вид під забороною.
Слухаючи В’ячеслава, зізнаєшся у дилетантстві, бо наші «побутові» знання про кімнатні рослини оманливі. Лікувальне алое, наприклад, вважається не кактусом, а молочаєм. Як розпізнати?
– Дуже просто, – дає урок В’ячеслав. – Коли довкола голочок є білий «віночок», так звана ареола, – це кактуси. А якщо нема – молочай. Ось дивіться, на місці зламу колючки виступає молочко.
– За рідкісні екземпляри доводиться багато платити. Напевне, ваше захоплення потребує ще й немало часу? Як ставиться до цього дружина? – запитую у колекціонера.
– Хтось проп’є, хтось в карти програє, а я витрачу краще гроші на кактуси. Дружина Інна поділяє моє захоплення, в усьому мені допомагає. А часу на них я затрачаю небагато – один день на тиждень. Виділив собі неділю. Клопотів більше весною, коли їх треба пересаджувати. Потрібно завчасу готувати грунт. Землю беру біля річки, щоб була пористою – тоді добре дихають корінці і рослини гарно йдуть у ріст. Але це можна робити за температури надворі +15оС. Кактуси, як і люди, хворіють, мають свої особливості і забаганки.
Кактус
– А як ви поповнюєте свою колекцію?
– Щороку у травні їжджу до Києва на унікальну виставку, котра відбувається на день міста. Звідтіля привіз, наприклад, красуню юбільманію гребінчасту – експонат із Чехії, таких екземплярів в Україні одиниці. Там же роздобув рідкісного чорного кактуса. Та й у Дрогобичі, звідкіля моя дружина, є спеціалізований оптовий магазин квітів «Тандем», де для постійних клієнтів значні знижки.
Щоб зелений оазис став завершеною експозицією, господар власноруч виготовив дерев’яні підставки, різьблені карнизи і навіть меблі. А дружина прикрасила «зелені» кімнати картинами вишивок із бісеру. Обом приємно, коли зацвітають їхні дивовижні кактуси, а знайомі заходять, як на екскурсію.
Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
