Новорічна ніч повернула шкільну любов

– Що то значить справжня любов! І роки її не старять.

– Покрутило життя, повертіло, а таки звело разом. Хто б міг подумати...

Колишні однокласники емоційно обговорювали роман Сергія і Тані, яких доля поєднала через 25 років.

Таня до батьків і родини в село приїжджає нечасто – живе далеко від дому. Коли залишилася сама (з чоловіком розлучилася ще десять років тому), бо донька, вийшовши заміж, переїхала до чоловіка, їй не раз говорили, аби поверталася в рідні краї. Таня все вагалася. Звісно, з роками більше тягнешся до рідної землі, але вже й на чужині прижилася і хороших знайомих має багато. А головне, знає, що буде сумувати за донькою і внуком – в Артемкові тепер весь сенс її життя. Як завжди, Новий рік збиралася святкувати у дітей, а от Різдво – з батьками, до яких на минулорічні зимові свята не попала, бо грип звалив у ліжко. Але дзвінок від Нелі-однокласниці і подруги дитинства, яка проживала в рідному містечку, усе змінив:

– Таню, як добре було б, якби ти вже на Новий рік до нас попала. Тут так складається, що наших буде більше десяти чоловік, і ми хочемо десь після півночі зустрітися усі разом і, як кажуть, згадати молодість. Навіть Петро з Уренгоя має приїхати. Він цю кашу й заварив, бо дуже хоче побачити однокласників. І тепер хто кого може, розшукує й агітує. А там, якщо хто залишиться, то й Різдво гарно відсвяткуємо, поколядуємо, як годиться.

– Ой, не знаю, треба на роботі відпрошуватися. Подумаю.

– Таню, життя проходить в одній суєті і проблемах. А це хоч якийсь мізер для душі. Ти собі як хочеш, а ми будемо чекати.

***

Правда, думати довго не довелося. Серце підказало: раз є така можливість зустрітися з друзями дитинства і юності, треба їхати. Донька її в цьому теж підтримала. Таня хоч і мала усілякого вбрання, проте, перебравши і перемірявши його, вирішила таки справити обновку. Навіть не пошкодувала грошей і викупила собі розкішну сукню в дорогому італійському бутику, підбираючи її до модних чобіт. Гарну шубку їй діти подарували ще позаторік. Отож, прикупивши подарунків, солодощів, вина, спакувала валізи і в хорошому настрої відправилася до рідні.

***

Неля вже через годину після Таниного приїзду була у її батьків. Подруги обцілували одна другу і закрилися у маленькій кімнаті, де Таня провела своє дитинство. Наговорившись досхочу, як і годиться жінкам, перейшли до “шмоток”. Неля була у захваті від Таниного вигляду:

– Ой, а ти така хороша, як і в молодості. А ну поділись секретами чи дієтою.

– Яка дієта, які секрети? Ти зі своїм Сашком живеш, як у Бога за пазухою, без проблем, ні про що не думаючи, то й поправляєшся, а якби покрутилася так, як я, то і з тебе усе позлітало б. Але краще живи і при тілі, і при чоловікові – це тобі як подруга кажу.

Домовилися, що за Танею зайдуть десь після першої, а тоді всі – у кафе Ромчине (ой, то був такий шибайголова у їхньому класі, а тепер бізнесмен хоч куди). Неля доклала, хто має бути. Зрозуміло, усі не зберуться, бо доля порозкидала у ті “совєтські” роки по всьому Союзу.

***

Всі розуміли, що зустріч буде радісною й веселою, але щоб настільки – не сподівалися! Дехто бачився ще на випускному вечорі. Говорили й про тих, кому не вдалося прибути на цю новорічну ніч. А згодом почали пригадувати, хто кому подобався, хто кого любив.

– Таню, а Сергій, капітан наш, він за тобою просто сохнув. А як важко переживав твоє заміжжя! З Ігорем листувався, душу йому виливав. Він тепер велика людина – у Генштабі в Москві працює і, здається, холостякує. Мені Ігор дзвонив, він до нього їздив на день народження, то тиждень там по ресторанах “вишивали”, казав, що все за тебе розпитував, – ніяк не вмовкав Василь, який, живучи в містечку, про кожного хоч щось, та знав.

Від гамірливих розмов і спогадів перейшли до танців – і наче повернулися у далекий десятий клас...

***

Таня раптом почула, як в залі загуло:

– О! Які люди! Оце молодець, хай під ранок, а таки прибув!

– Здравія желаєм, товаріщ гєнєрал! – гукнув Василь.

Таня оглянулася і завмерла: біля дверей стояв Сергій – її перша любов. Майже не змінився. Тільки сивина у волоссі видавала його роки. Він відразу впіймав її погляд, бо, як тільки зайшов у зал, швидко пробігся очима, аби побачити її...

– Ой, Тань, і не думала, що він приїде, телефонувала, але Сергій був десь у відрядженні. Це йому вже, певно, мама передала, що ми зустрічаємося, і таки приїхав. Точно, щоб тебе побачити, – шепнула Неля подрузі.

– Не мели дурного, їхав, бо так само хотів з усіма зустрітися, – заперечила та.

Коли, вітаючись і обнімаючись з усіма, Сергій підійшов до Тані, усім стало ясно, що ця зустріч – доленосна. Хтось кинув: “Гірко!”, а всі одразу підхопили. Сергій поцілував Таню, і весела компанія однокласників розсміялася.

***

– Мені хотілося побачити кожного, але всю дорогу уявляв тільки зустріч з тобою, – признався Сергій, коли бродили з Танею засніженим берегом їхньої тихої річки.

За дві години вони розпо-віли одне одному про життя. І виявилося, що вже давно живуть самотньо. Таня була впевнена, що Сергій має сім’ю, що у нього все гаразд.

– Дружина у мене була непогана, – сказав Сергій, – але не любив я її. А тому з часом наші стосунки, як старий чобіт, почали розклеюватися. Тим більше, що вдома бував рідко. Не дивно, що Ксюша знайшла собі іншого. Я мав жінку, але серйозних стосунків заводити не хотів, так зустрічався, аби не нудьгувати на самоті, коли не був у морі. Таню, весь час думав про тебе. Якби ж знав, що ти вже стільки часу розлучена...

***

Додому Таня поверталася не сама – Сергій напросився, аби познайомила з донькою, а ще переконав, що швидше допоможе зібрати їй усе необхідне. Про те, що вона приїде до нього пізніше, навіть слухати не хотів:

– Скільки часу ми втратили! Тепер тебе ні на хвилину від себе не відпущу.

– Ну і не вір, що в новорічну ніч відбуваються дива! – сміявся Василь, розкорковуючи біля поїзда шампанське, коли з Нелею проводжали Таню із Сергієм.

Олеся ХАРЧУК

 

• Нравится
•