Чоловік доїть корів не гірше за дружину
Андрій Бенесько із Жмудчого Ковельського району на Волині майстер на всі руки. Спробував шоферувати, займався пасічництвом, їздив на заробітки в Польщу, виготовляв будівельні блоки… Однак вже кілька літ із села не виїжджає, бо знайшов роботу вдома. Каже: «Біда навчить…» Не довго думаючи, почав працювати на фермі доглядачем худоби. А коли дружина пішла в декретну відпустку, замінив її – і був час, що перейшов навіть на доярський хліб.
Багато хто вважає, що професія оператора машинного доїння – суто жіноча. На пальцях, мабуть, можна злічити тих чоловіків, хто не цурається цієї роботи. Серед них – і Андрій Михайлович. Хоча в селі пам’ятають, що був ще колись один дояр, з якого піджартовували. Але хіба кожен чоловік зможе організуватися, прокинутися від сну, коли на годиннику ще й нема чотирьох, і бігти на ферму?
– Знаєте, – каже Андрій Бенесько, – хто не хоче працювати, той завжди знайде відмовку: не чоловіча справа, соромно, нема потрібної роботи, мала зарплатня… А хто хоче трудитися – той знайде заняття як не для голови, то для рук. Я вирішив, що подружжя має бути разом, що діти повинні щодня спілкуватися з батьком, тож пішов працювати туди, де було місце.
А до роботи на фермі чоловікові не звикати, адже він ще з першого класу разом зі своєю мамою Марією Миколаївною ходив доїти корів.
– Моя теща також була дояркою. Тож ми з жінкою змалку знаємо, що то за хліб, – продовжує.
Дружина Лариса Олександрівна додає, що має зовсім іншу спеціальність. В молодості працювала швачкою в Бресті. Однак коли вийшла заміж за Андрія, пішла на ферму – все ж робота на місці.
– Та й у нашому новоствореному ТзОВ «В.Прометей» непогані стабільні заробітки, керівництво завжди йде назустріч працівникам: тому трактор треба – поорати городи, тому комбайн – збіжжя зібрати, іншому – скосити траву. Пенсіонери постійно по допомогу приходять… Тож добре, що є в селі працююче сільгосппідприємство. І людям краще, адже не тільки мають можливість працювати, але й частіше спілкуватися між собою. Гарно відзначаємо в колективі спільні свята. В селах тепер мало де є офіційні заробітки. Хіба що ліс виручає: ходять по гриби та ягоди – з цього люди й живуть. А тут стабільна робота, чим погано?
У подружжя Бенесько троє дітей. І жінка каже:
– Треба добре трудитися, щоб утримувати сім’ю. Коли я не можу піти на ферму (останнім часом спина турбує), чоловік завжди підмінить, справиться з роботою і доглядача, й оператора. Він на фермі, як палочка-виручалочка. І подоїть корів, коли треба, і випасає їх, і корми роздасть, і коли щось на тваринницькій фермі зламається – полагодить.
– Не ревнуєте чоловіка? Адже працює з жінками…
– Ні, навпаки, горджуся, що до нього завжди звертаються по допомогу. Значить, цінують.
…Ми зустріли Андрія Михайловича наприкінці листопада в полі – якраз випасав корів. Про кожну рябуху він розповідає з цікавістю: та спокійна, а інша норовиста, та стільки молока дає, а друга більше… Знає їх клички. Те, що на ферму йде вдосвіта, його не лякає. Зате, каже, вже о шостій ранку вдома – дехто в цю пору ще й з теплого ліжка не піднявся.
– Зате маємо час з дружиною спозаранку погодувати, подоїти свою худобу, – продовжує. – Адже тримаємо дві корови, двоє телят, свиней, коня, птицю.
– І можете вручну вдома годувальниць видоїти?
– Запросто. Навіть хлопці мої вже можуть з таким завданням справитися. Щоб заохотити синів, завжди їм якесь доручення по господарству даємо. Взагалі сільські діти не ледарюють. Тепер хочуть ноутбук. Кажу: «Заробіть…»
Неодноразово Андрія Бенесько до Дня працівників сільського господарства нагороджували за гарні показники в роботі. Він каже, що навіть маленьке заохочення – це стимул працювати ще краще.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
