Будував хати, тепер плете кошики
Звичайного кошика з лози чи іншу «тару» для господарських потреб у селі сплести – справа не така вже й хитромудра. Проте не в кожного знайдеться бажання й терпіння іноді цілий день чи півдня плутати туди-сюди прутики, аж доки не заснується в руках готова річ.
Аби таких майстрів перелічити у Волиці – вистачить пальців і на одній руці, але найкращий серед них, каже тамтешній люд, пенсіонер Василь Ланевич. Саме його вироби возили до райцентру (у Камінь-Каширський) на виставку народних промислів від Пнівненської сільради, якій підпорядковане це село.
І не випадково, адже кошики з лози чи «палетів» (поліетиленової стрічки для пакування) та коробки із соснового коріння в дядька Василя так рівненько й до ладу виплетені, наче творили їх не чоловічі руки, а бездоганно налаштований верстат.
Василь Якимович у Волиці приймакує вже більше чотирьох десятків літ. Родом він із Нових Березич, що в сусідньому Любешівському районі. Батько Василя був непоганим столяром, отож і син пішов його дорогою. Але ще в дитинстві захопився плетінням кошиків, не раз спостерігаючи за тіткою (сестрою матері), котра займалася цим промислом у вільний від роботи час.
Удосконалив і «набив руку» на кошиках Василь на пасовиську – вже у Волиці, куди перебрався жити, одружившись із місцевою дівчиною. Роботи за спеціальністю в тамтешньому колгоспі для березицького приймака не знайшлося, тому пішов у пастухи. Сімнадцять років, день у день, практично без вихідних випасав колгоспних корів, а потім ще кілька років – телят. Як можна було витримати такий напружений трудовий графік (від темна до темна на роботі)? Василь Якимович лише плечима стинає. Селянам, каже, тоді було не до вихідних: якщо не в колгоспі, то вдома робота знайдеться щодня.
Та надокучило все життя біля коров’ячих хвостів ходити, тому й подався Василь Якимович, скажімо так, у приватну будівельну бригаду – хати людям зводити. Скільки осель Василь Ланевич звів із колегами у своєму та довколишніх селах, важко тепер і підрахувати. За рік не менше чотирьох, а якщо сюди додати і літні кухні, то більше двох сотень назбирається. Їздили волицькі майстри і в Білорусь. Там в основному головам колгоспів будинки майстрували.
Ясна річ, маючи такий будівельний досвід, звів Ланевич і собі хату. І не одну, а дві. Тільки от нова стоїть нині порожньою: діти (дочка із зятем та внуками) не хочуть туди перебиратися, з батьками в гурті їм краще.
Нині з лози Василь Якимович плете менше: клієнтурі подавай кошики з «палетів», бо легші й довше прослужать. Ще з осені запасся матеріалом: цілий мішок стрічки назбирав, випрошуючи в людей, у кого валялася вона без потреби:
– Без роботи нудно та й важко висидіти в хаті, особливо взимку. Є ще сила в руках, є бажання, то чому не зробити потрібну в господарстві річ? – каже Василь Якимович.
Тепер внук-шестикласник спостерігає за його роботою.
Микола Шмигін,
Волинська область
| Comments: |
