По кукурудзу
Було це ще за радянських часів. Я саме заміж вийшла і ходила в молодих невістках.
– Ох і гарна кукурудза в колгоспі вродила цього року! – раділа моя свекруха, витираючи кінчиком старого фартуха куточки губ. – Марусю, – звернулася до мене, – чи не підеш по качани? Біля нашого городу не ламай, бо зразу дізнаються, піди на край села. Тільки не попадися бригадирові на очі – будуть неприємності.
Свекруха подала великого лантуха, більшого за мене. Але не смію перечити – живу в невістках і повинна коритися.
Швидко пробігла вулицею й опинилася на околиці села.
Перескочила через канаву і пішла ламати качани. Нарвати нарвала, а як же їх тягнути до хати? Журись не журись, а нести треба. Ухопила мішка за «чуба» і волочу по землі. Дотягла до канави і вже майже висунула ношу на дорогу, як тут, де не візьмись, сам бригадир – перша людина на селі:
– Добрий вечір! А що це за комаха таку вагу тягне? – звернувся до мене.
Я мало не зомліла, ніяковіючи. Привіталася.
– Це ти в нас на селі новою невісткою будеш?
– Так, – зітхнувши, відповіла.
– А більшого мішка в господі не знайшлося? – сміючись, перепитав чоловік. – Дай-но я тобі допоможу. Ось покладемо мішка на мого велосипеда. – Спритно повісив він мою «здобич» на раму. – Більше такого не роби, бо ще раз зловлю, то викличу в сільраду і добре пропісочу. А то у нашому селі такі ненаситні люди живуть, що скільки б на городі не вродило, то їм все мало. Ще й колгоспного подавай.
Ось уже й ворота нашого двору. Мішок із допомогою бригадира перекочував під хвіртку. Як розповіла свекрусі про свою пригоду, то вона мене більше у поле не посилала.
Марія ДАЦЮК,
смт Іванопіль Чуднівського району Житомирської області
| Comments: |
