Бульба-Боровець відмовився від американського паспорта
Кілька років тому в публікації «Армія без держави» ми розповідали про видатного військового і політичного діяча, засновника перших бойових загонів УПА «Поліська Січ» Тараса Бульбу-Боровця (1908-1981). Життя та діяльність цього непересічного українця вже 15 років досліджує адвокат з містечка Березне Рівненської області Алла Куц. Вона зустрічалася з його побратимами, родичами, односельчанами. Закономірним результатом стала книга «Своя державність, збройна сила, віра Христова».
Канадський архів повстанського командира згорів
У цьому виданні дослідниця зібрала і впорядкувала документи німецького архіву поліського отамана.
– Над Бульбою-Боровцем є якесь Боже провидіння, – розповідає Алла Куц. – З кожним роком вдається дізнатися нові, невідомі подробиці його життя. Київський історик Володимир Сергійчук також підготував і видав збірник документів, які відшукав у радянських архівах. Він до мене приїжджав і розповідав, що ще чимало залишилося недослідженого. Адже в роки війни зник ще один архів Бульби-Боровця. Коли він поїхав на переговори з нацистами і був заарештований. В одних джерелах знайшла відомості, що документи – понад 1000 сторінок – захопили червоні партизани з’єднання Наумова у Гощанському районі. Можливо, цей архів зберігається в Москві і колись дослідники отримають змогу його вивчити. Я переконана: правду не сховаєш. Це був діяч державного масштабу. У 1941-му 33-літній Тарас Боровець створив «Поліську Січ». Перший військовий підрозділ, який розпочав боротьбу за Україну під час Другої світової війни. Просто бандерівці у своїх публікаціях намагалися його скомпрометувати, – стверджує Алла Куц. – Це робота чекістів. Вони робили все можливе й неможливе, щоб український національно-визвольний рух роз’єднати, розсварити. А Бульба-Боровець постійно закликав до примирення, до порозуміння. Я пересвідчилася у цьому, коли вивчала його німецький архів, який передав мені письменник-емігрант з Мюнхена Юрій Семенко. В його домі до виїзду в США проживав Бульба-Боровець. Про мою дослідницьку роботу розповіла газета «Українське слово». В Канаді публікацію прочитала донька рідної сестри Бульби-Боровця, його племінниця Марія Лантух. Написала мені і розпочалося наше листування. У неї дуже цікава доля. Народжена 1921 року, вона під час війни була вивезена до Німеччини. Згодом потрапила в Канаду, працювала на пошті. Вийшла заміж за українця з Черкас Семена Лантуха. Коли приїжджала на відкриття пам’ятника Бульбі-Боровцю в Березному у 2005 році, то запросила мене в Канаду. Але захворів і згодом помер її чоловік, тому побувати в Торонто вдалося лише цього року. Марія Лантух передчувала свою близьку смерть і наполегливо просила мене приїхати. Племінниця передала в Україну нагороди Бульби-Боровця: «Військовий хрест УНР» та Орден українського вільного козацтва. Вона розповіла, що був дуже цінний канадський архів поліського отамана, який зберігався після його смерті в її домі. Коли пані Марія з чоловіком поїхали відпочивати, то їхній будинок згорів дотла, на попелищі знайшли лише металеву коробочку з нагородами. Досі немає відповіді, чому сталася ця загадкова пожежа. Марія Лантух була переконана, що помешкання підпалили. Гостинна землячка дуже добре нас приймала, показувала нам Торонто. У пані Марії дві доньки: Ольга і Ганна, які вільно володіють українською, хоч народилися в Канаді. Мене вразив один момент: коли ми від’їжджали від її будинку. Жінка стояла біля вікна, махала нам рукою, а з очей текли сльози. На прощання сказала: «Все, розповіла вам про отамана Бульбу-Боровця, тепер я можу йти до свого чоловіка». Ми повернулися в Україну, а через місяць зателефонувала донька пані Марії і повідомила, що мами не стало.
Племінниця розповіла чимало цікавих та невідомих подробиць із життя генерал-хорунжого в роки війни, згодом в еміграції: в Німеччині та у США.
У листопаді 1943 року Тарас Бульба-Боровець зі своїм ад’ютантом Олегом Штуль-Ждановичем відправилися на переговори з німцями. Але нацисти кинули ватажка руху опору в концтабір Заксенхаузен. В сусідній камері був Степан Бандера.
Наприкінці війни окупанти знову спробували розіграти українську карту і випустили керівників національно-визвольного руху на волю. Тарас Бульба-Боровець був запрошений як інструктор до спецшколи німецької розвідки. Він мав висадитися з групою в складі 50 чоловік на Волинське Полісся, щоб вести партизанську війну в радянському тилу. Але Німеччина капітулювала і він опинився в американській зоні окупації. Після війни отаман проводив активну громадську роботу, заснував декілька журналів, газет. Створив з колишніх вояків УПА, патріотів, емігрантів, остарбайтерів військову організацію – Українську Національну Гвардію.
Активно підтримав відомого письменника Івана Багряного, який написав памфлет «Чому я не хочу повертатись у СРСР», що був зачитаний на засіданні Організації Об’єднаних Націй і відіграв позитивну роль у долі українських емігрантів.
Приїжджав на похорон Степана Бандери
Брехлива радянська пропаганда приписувала Бульбі-Боровцю вбивства євреїв і поляків під час Другої світової війни. З квітня по листопад 1946 року над генерал-хорунжим відбувся суд, який вели англійські судді. Допитали понад тисячу свідків, серед яких були євреї та поляки. За результатами розгляду цієї справи Бульбу-Боровця виправдали.
У Мюнхені Тарас одружився вдруге на Олені Кушнір – жінці освіченій, професорі філософії. Ми вже розповідали, що перша його дружина, за національністю чешка – Анна Опоченська загинула від рук бандерівської служби безпеки у 1943 році.
– У 1958-му наш земляк змушений був переїхати до США, бо радянські чекісти полювали за ним і вийшли на його слід, – продовжує дослідниця. – Проте він навідувався в Європу, де залишилася важкохвора дружина, яка згодом померла. У 1959 році приїжджав у Мюнхен на похорон Степана Бандери, де виголосив прощальне слово. Цей факт ще раз підтверджує, що між ними особисто не було ніякої ворожнечі. Щоправда, невідомо, чи зустрічалися вони в Мюнхені, адже до еміграції в США Бульба-Боровець також там проживав. Поки що в мене ніяких документальних підтверджень немає. Відомо також, що він був членом організаційного комітету зі встановлення пам’ятника Симону Петлюрі в Парижі. Маю чимало книг, матеріалів, публікацій про нього і стверджую, що наш земляк був людиною мужньою, сміливою і водночас толерантною, щирою, доброю. Ще й зараз люди згадують про нього з пошаною та любов’ю. Бульба-Боровець був прихильником того, щоб даремно не проливалася кров вояків, намагався зберегти їхнє життя. Кращим способом досягнення мети вважав дипломатичні переговори. Про його високий авторитет серед співвітчизників навіть у наш час свідчить перше місце у рейтингу «Визначні люди Рівненщини».
Засновник «Поліської Січі», командувач УПА Тарас Бульба-Боровець десять років не дожив до проголошення незалежності. Його життєве кредо спиралося на три головні засади – свою державність, збройну силу, віру Христову. До смерті вів активну громадську діяльність, написав книгу спогадів «Армія без держави».
Він доживав у пансіонаті, практично у злиднях, проте не втрачав бойового духу, мав надію повернутися у вільну, незалежну Україну.
Як біженець отримував невеличку соціальну пенсію. Якби прийняв американське громадянство, допомога була б значно більшою. Йому неодноразово пропонували, а Бульба-Боровець гордо відповідав: «Я – громадянин Української Народної Республіки».
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
