Коли чекаєш дива…

Цього року зима видалась теплою. Сіре небо і сірі будівлі, калюжі і грязюка, яка зовсім не налаштовує на передноворічний настрій. З неба інколи падає дощ, а інколи і мокрий сніг, але все одно це так мало схоже на завжди усміхнений веселий грудень…

… А з глянцевих журналів і голубих екранів на нас дивляться усміхнені люди з бокалами шампанського в руках, ялинки у святкових прикрасах і миленькі зелененькі дракончики, які обіцяють нам чудовий прийдешній рік. Вдома все частіше пахне мандаринами і шоколадом. А руки так і тягнуться купити щось таке блискуче і яскраве, що нагадує Новий рік.

Чому ми так любимо святкувати перший день нового року? Чому так віримо, що за дванадцятим цоканням годинника із нашого життя, ніби за помахом чарівної палички, зникнуть всі негаразди і проблеми? Мабуть, через те, що ми всі, незалежно від віку, хочемо вірити в казку. Чомусь думається, що якщо в ніч на перше січня застелиш пишний стіл і булькнеш бокал шампанського, то це і стане запорукою щасливого нового року. І кожен раз всі, незважаючи на кризу, безгрошів’я і інші проблеми, накривають святковий стіл, який аж ломиться від наїдків. Всі, як зачаровані слухають батька - президента, цокаються бокалом із телевізором, а тоді півночі дивляться на зірок, які скачуть у черговому мюзиклі. А на другий день казка чомусь зникає. На зміну їй приходить головний біль, брудні тарілки і підрахунки за вчорашнє застілля. Ось і все, відгриміли феєрверки, відспівали артисти, пропала віра у диво…

… Єдине свято, яке дійсно приносить щастя і надію – це Різдво. Навіть, коли погода не радує снігом, а сумує дощем, навіть, коли ніхто не дарує подарунків, навіть, коли за новорічні свята наїдаєш кілька лишніх кілограмів, все одно, Святий вечір дарує відчуття того, що життя триває і буде воно обов’язково кращим. І на Різдво уже не переповнюєшся тією незрозумілою радістю, яка чомусь присутня на Новий рік. На Різдво душа просто щаслива. Щаслива не від казки, не від дива… А щаслива, бо щаслива. Бо дочекалися ще однієї зими, ще однієї зустрічі з великою родиною, ще одного теплого святого вечора біля каміна або просто на дивані із чашкою чаю. І тут пояснення не потрібні. Різдво – це свято, що дарує любов. Любов, яку ніхто і ніщо не в змозі зупинити. Любов просту і звичайну. Різдво – це справжнє свято.

… А до нас приходять ще сотні і сотні несправжніх, непотрібних свят. І знов вітрини виблискують ілюмінацією, а очі аж болять від яскравих мандаринів на лотках. Знов душа чекає дива. І диво прийде. Варто лише в нього вірити…

Баранюк Анна

• Нравится
•