Раїса ВАСИЛЬЄВА: «Памперси для лежачих – найактуальніша проблема…»
Цей День не можна назвати святом, адже сенс і зміст цього слова тут зовсім інший. Міжнародний День інвалідів - це дата, про котру нині нам не потрібно забувати. Якщо ж заглибитись трішки у історію, то у 1992 році, в кінці «Десятиріччя інвалідів Організації Об'єднаних Націй» (1983-1992 роки), Генеральна Асамблея проголосила саме 3 грудня «Міжнародним Днем інвалідів».
Це десятиліття було періодом підвищення інформованості і вживання заходів з метою поліпшення становища інвалідів і забезпечення для них рівних можливостей.
Пізніше Асамблея закликала держави-члени проводити заходи для підтримки цього Дня, маючи на увазі подальшу інтеграцію в життя суспільства осіб з інвалідністю.
Щорічно проведення заходів до цього Дня спрямовано на посилення уваги до проблем інвалідів, захисту їх гідності, прав і благополуччя, посилення уваги суспільства до переваг, які воно отримує від участі інвалідів в політичному, соціальному, економічному і культурному житті.
- Моя дитинка прикута до ліжка з самого народження. Коли їй було півроку, ми повезли у лікарню до Рівного. Лікарі нам сказали, що якщо погодимося на операцію, то наша кровинка буде ходити. Але гарантії ніхто так і не дав. Ми не погодилися, адже - побоялися. Нашій дитинці уже шістнадцять. У Дубенське товариство інвалідів звернулися багато років тому. Керівник, Раїса Володимирівна, за що щиро завдячуємо, завжди радо і чим може допомагає нам. На превеликий жаль, тепер лікарі тільки розводять руками та кажуть, що уже нічим допомогти не зможуть, - поділилася розповіддю мама дитини, інваліда з дитинства у кабінеті пані Раїси.
- Раїсо Володимирівно, скільки у нас є сімей, у котрих - діти, інваліди з дитинства?
- 58 діток. Їм щодень потрібні памперси. Звісно, і додаткове лікування, адже пенсії, котрі вони отримують, не вистачає. Ось скажіть: що сьогодні є сімсот гривень? Хіба цих грошей достатньо для сім'ї, у котрій є дитина-інвалід?
- Скажіть, будь ласка, а наші місцеві підприємці допомагають Товариству?
- Так. Хочеться відмітити смизьких підприємців. А у Дубні якщо і допомагають, то - не всі, а вибірково. Я завжди наголошую, що ми не тільки просимо грошей, а потребуємо адресної допомоги. Будь-яка людина, що хоче допомогти людині-інваліду, не повинна, наприклад, давати тільки кошти. Вважаю, що кожен охочий допомогти повинен прийти до Товариства, взяти адресу людини і самостійно побувати у неї. Скажімо, ми просимо десять гривень, а цей громадянин, побачивши умови проживання і біду самого інваліда, зрозуміє, що потрібні набагато більші кошти. Наше Товариство надає допомогу таким людям. Ось цього року видали десятьом сім'ям по двісті п'ятдесят гривень. Але, повірте, цим родинам потрібно набагато більше. На жаль, більше ми не можемо дати коштів, адже якщо плануємо свій невеликий бюджет, а фінансів у ньому немає, то - ви самі розумієте...
Мені було б надзвичайно приємно, коли б підприємці звернулися до нас та взяли адреси цих інвалідів. Ми ж конкретно не просимо грошей, можна допомогти і харчами. Дехто каже: скільки уже можна просити? Але я ж не для себе... Хочу відмітити, що допомагають у фінансовому плані нам і Дубенська міська рада, і райдержадміністрація. Проте цих коштів занадто мало. І це всі розуміють.
- Умови, в які на сьогоднішній день поставлені сім'ї дітей-інвалідів, - це життя чи просто виживання?
- Це - виживання, адже тепер людина викручується як тільки може. А ще у кого є лежача дитина, то це взагалі!.. Над дитиною потрібно сидіти, піклуватися про неї цілодобово. Хай би будь-який керівник хоча б один день заплющив очі і полежав так. Знаєте, про це говорити важко, але ще важче - на це подивитися. Не один раз ані районинй депутат, ані міський не прибули на заходи, котрі ми готували до Дня захисту дітей цього року. А дітки старалися, творили малюнки. І така ситуація була під час передвиборної кампанії. Наша скринька стояла у міській раді. Великими літерами було написано, щоб кандидати у депутати до міськради чи діючі депутати пожертвували кошти. Я позначила кошти свого чоловіка, котрі він пожертвував, і позначила їх. Але, у підсумку, ніхто зайвої гривні не кинув, розумієте?..
- А загалом, які проблеми ще є ?
- Памперси для лежачих - це найактуальніша проблема. Друге - постіль. В міру можливостей, ми знаходимо їх. Ось, наприклад, отримуємо гуманітарну допомогу, також її роздаємо. Надзвичайно важливим є реабілітація інвалідів. Уже дванадцять років у приміщенні поліклініки не було кабінету ЛФК. Це - без коментарів. Про масаж годі і говорити, адже тут знову проблема коштів. Лікаря-реабілітолога немає. Та й не кожна мама може відвезти свою дитину до реабілітаційного центру Кузнецовська чи деінде. Але справа ще й в тому, що не кожна мама може залишити там свою дитину, адже також постійно потрібен догляд. І не менш важлива проблема - мізерна пенсія, - зауважила Раїса Володимирівна.
Поки тривало спілкування із п. Раїсою, до її кабінету зайшла пані Марія, у сім'ї схожі проблеми.
- Медичну допомогу ми отримуємо ніяку. Я інакше не можу сказати. Інваліди, що ходять, бодай помаленьку можуть приїхати чи прийти до лікарні та постукати у той чи інший кабінет. Але що робити тоді лежачим? Добре, коли є ще батьки. Але я знаю чимало випадків, коли лежачі інваліди залишилися самі. І взагалі інвалідність не компенсується нічим. Це - спосіб життя тих людей, котрі мовчки існують, - сумно зауважила випадкова співрозмовниця.
- Так не повинно бути. Ми просимо людей, щоб вони зверталися до нас і спільно ми зайнялися благодійністю. Я рахую, що це не важко. Наприклад, кожному згадати:
можливо, у вашому дворі чи на вулиці мешкає інвалід. Занесіть йому у цей День бодай бутерброд. Думаєте, йому не буде приємно? - долучилася до розмови п. Раїса.
- Раїсо Володимирівно, як, на Ваш погляд, сьогодні потрібно на державному рівні вирішувати цю болючу проблему?
- Наприклад, мама доглядає дитину і отримує пенсію на неї. Вона повинна мати пенсію ще й по догляду - не сто гривень, а мінімум сімсот. Я рекомендувала би депутатам наших місцевих рад: хоча б побути годину з такими дітками. Можливо, вони тоді зрозуміли б, як це. І тоді б виділили не по десять гривень…
- 3 грудня - Міжнародний День інвалідів. Чи проводитимуться певні заходи у Дубні?
- Так. Справа в тім, що заходи з нагоди цього Дня ми відклали до сьомого грудня, тому що я буду відсутня, а точніше - їду у Київ. У нас відбуватиметься Конгрес по конвенції ООН і фестиваль, на якому виступатиме наш хлопчик зі Смиги. Тому колективно було вирішено, що краще захід провести цього числа, адже ми зможемо почути і цього хлопчика, і ще багато виконавців, котрі виступлять у цей день саме у Дубні. Наших інвалідів ми спрямовуємо на спорт. У нас є чемпіон Європи - Драч, а також - чемпіон України, адже у Залізному Порту ми зайняли третє місце в нашій державі. Натомість у Рівненському спортивному клубі люди займаються чи не кожен день. І під час цих змагань вони зайняли третє місце.
- А у Вас не запитували, де займаються спортом наші інваліди?
- Запитували, до речі: де ми тренуємо своїх спортсменів, де наша спортивна база? Я думаю, що хай влада відповідає на це питання. Адже вона дала нам спортивний комплекс, і ми у ньому займаємося. А у дійсності - просимо Дубенський педагогічний коледж, ЗОШ № 5 міста Дубна, аби нас впустили у спортивні зали цих навчальних закладів. Ми -жебраки у спорті, і такі ж - у допомозі взагалі. Ось зараз також ходили просити, або, як ще називають, - жебраємо.
- Раїсо Володимирівно, давайте, можливо, сформуємо звернення до наших дубенчан щодо цього пам'ятного дня?
- Знаєте, у нас є чимало подібних дат. І прикладом цьому служить День інваліда. Але є і інші пам'ятні дати для наших депутатів, наших священиків. Про це теж не потрібно забувати. І, думаю, рейтинг у цих можновладців не буде падати, а навпаки - рости.
- Пані Раїсо, а бували образливі ситуації?
- Так, бували. Наприклад, у банку, коли я попросила перехожих мені допомогти піднятися вгору - по сходах, то вони просто відмовлялися. Я би сказала - зробіть добро ближньому своєму. Сходіть до будь-якого інваліда, йому буде приємно. Чимало людей допомагають нам.
- Щиро дякую Вам за спілкування.
Олег ГАВРИЛЕВИЧ
| Comments: |
