Трагічна доля «Наполеона» з Крутоярівки

У квітні 1947 року між селами Слов’янка й Ганівка, що на межі Дніпропетровської та Донецької областей, голова одного з колгоспів помітив у лісосмузі лежачого чоловіка середніх літ. Зупинився й, дізнавшись у незнайомця, що він хворий, узяв його на бричку та й відвіз до лікарні в Слов’янку. Там на другий день хворий помер, повідомивши перед кончиною, що він письменник Сава Божко, а йшов до батьківського хутора.

Сава Божко нині українським читачам практично невідомий. Власне, і написав цей літератор зовсім небагато речей, а ще менше їх було надруковано. Серед них найвідомішим є роман «У степах» (опублікований 1930 року й перевиданий аж через півстоліття). До речі, написав його Божко хоч і не оригінальним, але доволі рідкісним і гідним подиву способом – надиктовуючи друкарці текст, який перед тим півроку виношував у голові. Подібним способом Достоєвський написав знаменитих «Братів Карамазових». Але російський класик надруковане потім нещадно креслив і переробляв, а от Божко відразу поніс машинопис у видавництво. Як не дивно, «В степах» не тільки видали, але твір здобув навіть певну популярність. На цьому щасливі письменницькі часи скінчилися – грянули репресійні для української культури сталінські 1930-і.

Народився Сава Захарович Божко 24 квітня 1901 року на хуторі Крутоярівка Гришинського району Донецької області в селянській родині. Закінчив Харківський Комуністичний університет імені Артема, працював журналістом, редагував газету «Червоний кордон».

Ще навчаючись в «Артемівці», Божко відігравав у тодішньому літературному процесі не останню роль. Поза тим вирізнявся ще й зовнішністю: широкоплечий, кремезний, з міцним підборіддям і наполегливий у досягненні мети. Приятелі жартома називали його Наполеоном, і Божку таке порівняння дуже подобалося.

Мав успіх у жінок і славився як джигун і серцеїд. Його першою дружиною була Наталя Забіла, одна з найвродливіших жінок тодішньої літературно-мистецької «тусовки», а згодом дитяча письменниця-класик. Сам Володимир Сосюра, ще один тодішній неперевершений жиголо, не зміг у нього її відбити, хоч як упадав за Наталею під час навчання в «Артемівці» (як не парадоксально, але через кілька років усе ще закоханий у Забілу Сосюра в приміщенні одного з видавництв поб’ється з нею (в прямому значенні!), вагітною на третьому місяці, не зійшовшись поглядами щодо творчості Валер’яна Поліщука. Забіла була тоді замужем уже за іншим).

Вихід роману «В степах» співпав із початком сталінської колективізації. Після недовготривалих похвал на автора посипалися критичні стріли. Крім симпатій до капіталістів і куркулів, запопадливі охоронці «чистоти ідеї» стали закидати йому й «аморальні» «перегини» тексту, як-то еротичні моменти та «буржуазний сексуалізм». Проте зовсім не ідейно-художні помилки у творчості спричинили гоніння Божка. Насправді ж основною причиною стали арешти та фізичне знищення довгорічних друзів і покровителів Сави Захаровича, звинувачених в українському «буржуазному» націоналізмі: Миколи Скрипника, Сергія Пилипенка.

Не ставши чекати і свого арешту, Божко втік із Харкова до Херсона. У причорноморському місті він деякий час скитався бездомним бурлакою, доки не пристав у прийми до місцевої вчительки. У них народилося двоє дітей, а письменник потроху почав відновлювати творчість. Родинне щастя й улюблена робота тривали не довго: безпощадні «єжові рукавиці» дістали Саву Захаровича і в Херсоні. «З 1938 по 1942 роки письменник працював у місті Ухта», – що ховала ця лукава фраза, якою згодом маскували укладачі радянських довідників найтрагічніші періоди біографій більшості українських митців. Сава Захарович зміг вижити в тому гулагівському пеклі й повернутися додому. Але війна не минула і Божка: ні дружини, ні дітей у місті не було, і ніхто не знав, де вони поділися. У відчаї, в страшному невіданні письменник іде на фронт, повертається живим із ще одного пекла і два роки знову марно шукає сім’ю. У пошуках рідних він об’їздив усю Херсонщину, не міг знайти як колишній політичний в’язень для себе роботи. Перед смертю доля закинула його на одну із шахт Донбасу, на якій і захворів. Хворий, знесилений, вибитий з життєвої колії Сава вирішив повернутися в рідну Крутоярівку. Долав шлях пішки, аж доки не зліг у лісосмузі, неподалік батьківського хутора…

У середині 1980-х Микола Безуглий – місцевий краєзнавець, відшукав загублену родину письменника. Дружина і сини були живі. Уже старенька бабуся, дружина самотою мешкала в рибальському селищі на Херсонщині, в старенькій батьківській хатині. Свого чоловіка вона не забула, згадувала про нього з гордістю та любов’ю.

Микола Шмигін

Сава БОЖКО

• Нравится
•