Десять тисяч разів заспівав «Яворину» Степан Гіга
Пісню зі словами «я любив вас усіх, а найбільше любив Україну», яку називають «Явориною», Золотий голос України, народний артист України Степан Гіга виконав зі сцени вже більше десяти тисяч разів, і щоразу зал слухав її стоячи. Кожен концерт Степана Гіги – це воістину свято для душі. У цьому переконалися і жителі та гості селища Млинова, до яких завітав Степан Гіга.
– Степане Петровичу, на Ваших концертах у залі яблуку ніде впасти.
– Щоразу згадую слова лідера ДДТ Юрія Шевчука: «На кожному концерті маєш витрачати душу». Вочевидь, стараюся, оскільки люд тягнеться на мої концерти. Після кожного виступу, як підмітили журналісти, сорочка, у якій виступаю, навіть не волога, а мокра. Запитують мене: від чого – від прожекторів, температури у залі чи, можливо, від зайвих калорій? Ні, тут інше – я віддаюся сповна кожній мелодії, живу нею. Бо, як казав колись мій батько: якщо не можеш людям допомогти, то краще не заважай: а якщо можеш і хочеш, то старайся понад міру.
– Чув, якось Ви перебували з гастролями в Італії, і на концерт зійшлося чимало заробітчан з України. Одна із жінок потім заявила: «Все, Гіга мене настільки розчулив, що я завтра ж повертаюсь в Україну».
– Приємно чути такі факти. Це, очевидно, трапилося тоді, коли виступав у Римі на площі Святої Софії. Там кожного року проводиться День матері, і саме на це свято масово сходяться українці. Після пісні «Дорога до храму» бачив ціле мереживо людських сліз. Є у мене один знайомий священик, настоятель кафедрального собору. Якось він сказав: «Знаєш, Степане, ми з тобою, по суті, виконуємо однакову місію. Я виходжу перед вівтарем і проповідую людям добро. І ти виходиш на сцену і пропо-відуєш людям добро. Так само: до церкви людей ніхто не заганяє – і на твої концерти йдуть за велінням серця». Звичайно, це високі слова. Тому дякую Богу за даний мені талант.
– Але цей талант не стелився гладко, на його шляху, мабуть, були й терни?
– О, ще й які! Колись, тридцять років тому, я створив групу «Бескид». Надіялися, що її підтримають на Закарпатті. Натомість кращої прихильності довелося шукати на Волині. Потім нам дорікнули: мовляв, які ж ви патріоти, коли не прославляєте рідний край. Повернулися, почали пропагувати місцеві народні пісні. Знову декому це стало не до вподоби. Мовляв, у репертуарі немає пісень про комсомол. Неодмінно включайте, щоб пробитися в заслужені артисти. А ми вперто стояли на своєму, бо знали, що коріння нашої пісні – саме у народі.
– Попри нові твори, глядачі та слухачі просто вимолюють у Вас «старі» пісні. Особливо ж «Яворину». Цікаво, як вона з’явилася на світ?
– «Яворина» написана на слова прекрасного поета Степана Галябарди. Присвячена світлій пам’яті незабут-нього Назарія Яремчука. Лише під час одного зі своїх концертів за кордоном я не заспівав її, через що, власне, наразився на нерозуміння публіки. Ця пісня пройнята сумом та печаллю і не завше співзвучна із радісними торжествами. У такому випадку своє слово каже глядач. Приміром, у Млинові люд почав навіть скандувати: «Яворину! Яворину!». Ну як тут відмовиш… Коли починаються перші акорди, всі піднімаються зі своїх місць і слухають стоячи. Це – найдорожча данина пам’яті усім талантам, усім вірним синам України. Написалася ж пісня після нашої зі Степаном Галябардою зустрічі на фестивалі «На хвилях Світязя». Він дав мені свій збірник пісенних текстів, а там напроти кожного твору позначка: до цих слів уже є музика. Лишень біля одного тексту нема «галочки». «Кому не покажу цей текст, – каже Степан, – ніхто не хоче братися за нього. Мовляв, заважкий для пісні. Може, тобі він буде під силу?» Приїхав я додому і відразу взявся за роботу. Десь о першій годині ночі телефоную до Галябарди, а він спросоння: «Щось сталося?». «Сталося», – кажу і починаю награвати йому мелодію. У відповідь чую: «Це воно. Ти на правильному шляху».
– Степане Петровичу, після сьогоднішнього концерту що далі – гастролі, праця чи відпочинок?
– Знаєте, який нині у мене найкращий відпочинок – це зустріч із внуком Даніелем. Йому невдовзі виповниться чотири рочки, а він вже така молодчинка. Співає, звісно ж, краще від мами й дідуся. Бути з ним – одна насолода. А затим – знову концерти, гастролі, композиторські пошуки. У грудні у Києві мені вручатимуть Першу музичну премію. Так що доля насичена різноманітними подіями. Але найголовніші події для мене – це пісні.
Розмовляв Сергій НОВАК,
Рівненська область
| Comments: |
