Хоча Петрик не має рук, але дає собі раду у всьому
Навіть їздить на велосипеді й допомагає батькам по господарству
Коли Петрик Ней прийшов два роки тому в школу, чи не всі збігалися дивитися, як він пише. Зрозуміло, маючи руки, важко збагнути, як це можна робити ногами. А цей 11-річний хлопчик із села Андріївка Буського району на Львівщині ногами робить практично усе.
Люба, його мама, коли була вагітна, навіть на подумала, аби піти на УЗД – її нічого не турбувало. Коли запитали, чи не хоче знати, хто у неї буде, відповіла: “Кого Бог дасть, той буде”. Зрештою, хтозна, як би повелася жінка, якби довідалася, що немовля в її утробі без рук, мо’, взяла б гріх на душу. А так дитина залишилася жити. Коли лікарі побачили немовля, то більше уваги приділяли мамі, бо народжувала Люба важко. Їй натякали, що може від малюка відмовитися, та навіть слухати про це не хотіла, хоча на душі було дуже важко: не уявляла, як синок розвиватиметься, не маючи рук. А він вже змалечку почав бавитися іграшками ніжками... Чому це сталося? На це важко знайти відповідь. Та відомо лише одне: Бог людині дає лише ті випробування, які їй під силу. Медики пояснили, що причиною такої вади стала інфекція у перші місяці вагітності.
Зрозуміло, що мамі й рідним душа й досі болить за дитину, проте таких хвилювань, як раніше, уже нема, адже Петрик фактично дає собі раду сам. Йому лише потрібна допомога, аби хтось підтягнув штанці, які до колін натягує сам, і зняв зимове взуття й шкарпетку з правої ніжки, котрою усе робить. Дивитися без чудування, як хлопчина пише, ріже ножицями папір, набирає номер і телефонує, їсть – неможливо. Не дивно, що коли два роки тому він пішов у школу (до того часу з ним індивідуально вчителька займалася вдома), то чи не всі збігалися дивитися, як він за партою пише. Не у кожного так руки працюють, як у Петрика ноги. Виявляється, він ще й по господарству порається:
– На городі буряки допомагав копати, кукурудзу чистити, – говорить він, як про звичайні речі.
Петрик, як і його однолітки, любить грати у футбол, зимою кататися на лижах, бавитися з дітьми. А як він вправно їздить на велосипеді(!), якого йому нещодавно разом із комп’ютером подарували благодійники зі Львова. Замість того, щоб триматися за руль руками, він впирається у нього плечима. Діти до хлопчика ставляться приязно, якщо потрібна допомога, завжди підтримають, тому він дуже любить товариство своїх однолітків, бо сам добрий і щирий вдачею. Із сестричкою Яринкою, меншою на два роки, дружать, але, як усі діти, і сваряться, і миряться.
Вчитися хлопчикові не важко, а з предметів найбільше подобається математика і навіть у майбутньому хотів би стати програмістом. А коли запитала, про що мріє, чомусь спо-діваючись почути, що про протези рук, почула інше:
– Дуже хочу мати Інтернет. Думаю, що на день народження мені його підключать.
Петрик абсолютно не проявляє ніякої цікавості до протезів, звиклий до такого способу життя. А от мама вже починає цікавитися, яким чином їх можна придбати. Їх виготовляють у Німеччині, Чехії, Росії, але коштують вони дорого. Правда, лікарі сказали, що їх можна буде ставити, коли Петрик перестане рости. Батьки розуміють, що самим грошей на протези не зібрати, доведеться звертатися до благодійників. В усьому іншому в цій сім’ї розраховують лише на себе, маючи свою господарку. Хоча добрі люди відгукуються і теж інколи допомагають. Хочеться вірити, що доля до Петрика Нея в майбутньому буде лагіднішою.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Львівська область
| Comments: |
