З життя в Італії…

(продовження, початок читайте тут: http://visnyk.lutsk.ua/2011/11/29/chornobryvtsiv-nasiyala-maty-v-italii/

Дні йшли, а роботи не було.. Збільшилась тільки кількість людей на площі: хто шукав роботу, хто бродив по магазинах, хто плакав і переживав, а хто передзвонював знову і знову в надії почути щось нове; кількість безробітних українських жінок росла, як гриби. Якщо і знаходив хтось роботу - ввечері привозили 10 нових...Їх на площі не треба було шукати, вони були, як на долоні...За 13 років змінилось тільки одне - на площах міст і сіл Італії з"явилась дуже велика кількість українок старшого віку..?? Їх видно було здалеку - втомлені, сумні, розгублені.. Вони ніколи не йдуть повільно - вони завжди біжать.. І тільки деякі з них знайшли своє - когось, хто думав за них і допомагав їм.. Ці останні поділені на дві частини.. Одним допомагали сьогодні, а завтра про них і не згадували.. І тільки одиниці, здавалось, повлаштовувались..

Від напливу такої великої інформації тріщала голова..багатьох було шкода, за деяких було соромно.

На третій день підвечір до НЕЇ підійшла одна українка. відразу було видно - вже тут давно. Слово за словом..

- Я знаю, - каже - одного італійця, який шукає і дає для наших роботу. Якщо хочеш, я тебе до нього заведу..там вже є наших п"ять жінок. Умови такі:

- живеш з іншими дівчатами в нього і платиш так само 5 дол. за ніч;
- їси в нього - 8 дол в день;
- 300 дол за роботу.Якщо грошей немає - віддаси в першу зарплату..

Ця новина звичайно була найкращою за ці дні. ВОНА могла тепер купити пляшку води,.. Мамма міа!!! Домовились, що ВОНА Наташі перезвонить. Страх і недовіра переборювали відчай.. Не знала, що робити. Можна було тільки чекати вечора. Звонила, як домовились в 10.00. О чудо!.. ЇЙ відповіла Наташа. На другий день вже їхали на зустріч. Відкрив їм двері привітний італієць вже достатньо похилого віку. Квартира була велика. Розмовляли на кухні..Нічого ВОНА не забула за минулі роки. А ось, як вона розуміла..і як розуміли її?..- не може згадати.

Відважилась попросити і за Лілю, з якою приїхали разом (та й вже не буду сама,думала).

- Ок, каже- ніяких проблем.. Приїду і заберу вас в дев'ять годин..

На площі ВОНА знайшла Лілю і обоє вже чекали вечора. Як хотілось виїхати з тої жахливої квартири!..

Рівно в дев"ять за ними приїхав Анієлло і через пів години вони вже були на новій квартирі. 5 наших дівчат вже їх чекали. Пам'ятає запах домашньоі кухні і спокій!!!

Хотілось плакати, сміятись.. Вона не знала, що її чекає, але була впевнена, що ГОСПОДЬ їй не тільки відкривав і показував дорогу, він ЇЇ вів за руку..

Готував їсти Анієлло. Після багатьох років в Італіі ВОНА не раз згадувала ту мізерну суму за їжу, яку вони повинні були платити. Обід був чудовим.., вино він робив сам і був задоволений, що хтось з ним його вип"є. Вона не пила. Не пила і раніше. Ніколи..Їла, слухала всіх і думала про відпочинок.. Три дні в дорозі і три на площі давали про себе знати..

Поївши, всі подякували, попіднімались і пішли в кімнату..ВОНА розгубилась - іти в кімнату вона не могла, стіл був не прибраний. Мовчки помила тарілки, все поставила на місце.. Була сама.. Ніхто не вийшов.. В туалеті - картина Репина - "ПРИПЛЫЛИ".. Мусила мити і там..

В кімнату зайшла пізно.. Хто лежав, хто сидів.. розмовляли і вчили мову.. Через трошки до них зайшов господар.. Посміхався, щось розповідав..і вони йому щось.якось відповідали і кицяли головами,.. ВОНА більше не могла..

- Як же і де ми будемо спати, - спитала.

- Одна - ось тут, одна - там,.. - показував, а хто хоче - може спати зі мною... Так і сказав!

Тільки зараз ВОНА добре роздивилась ту кімнату, ліжка були внизу і зверху. Те, що вона почула вбило її наповал. Усякими історіями вона вже була насторожена ще з України.. І тут - на тобі! В кімнаті так стало тихо, що чути було, як пролітала муха.. Цю тишину розбила Ліля..

- Я піду... і пішла...

Всі полягали тихенько спати.. Ніхто не промовив жодного слова.. Їх усіх чекало ЗАВТРА.. І хто знає, яке воно...

Попіднімались трохи пізніше.. адже роботу повинен був шукати хазяїн...?? В кімнаті було тихо, жінки вже почували себе, як дома.. Вчили мову, знову і знову роздивлялися фото своїх рідних, плакали... Після сніданку з"явився господар і закликав усіх жінок у свою спальню.. Ніхто, як і в попередній раз не промовив жодного слова, тільки здивовано дивилися одна на одну.. Спальня була достатньо великою.. Але майже пустою.. Велике ліжко.. круглий стіл.. телефон, два крісла..було чистенько і все на місці.. На підвіконнику розцвіла гарна біла квітка, тільки сяйво її краси не досягало чомусь того місця, де стояло ліжко.. Та й ніхто туди і не повертав голову.

- Дивися, Яна, - сказав господар, звертаючись до НЕЇ, ось тут - вона побачила велику хрустальну вазу, наповнену достатньо великою сумою грошей різної купюри - візми гроші і купи все необхідне. Зготуй, буть-ласка, обід ти. СьоГОдні я занятий, я сьогодні працюю.. Попрощався і пішов. Жінки одна за одною гуськом, як увійшли, так звідти і вийшли.

І сьогодні ВОНА не може зрозуміти, чому в тій квартирі дівчата-жінки не розмовляли між собою..

ВОНА була шокована.. італійської кухні не знала.. Та і жінки,.. хотілося, щоб залишилися задоволені.. Помаленьку ВОНА вдягнулась, зайшла в спальню господаря, взяла гроші і пішла Щ О С Ь купувати..

Обідали пізно, десь о четвертій.. Всі чекали його.. Думки були тільки про одне - робота, хоча б одна - і вже на одну жінку в "черзі" менше... За обідом були задоволені всі..а ВОНА ще довго згадувала, як переживала, щоб усім хватило і, щоб не коштувало дорого.. Бігала, пам"ятає, по магазинах з словником, шукаючи "згущенку". Знайшла...спекла торт, була навіть риба..

- Все вдалося на славу, заспокоювала ВОНА себе, миючи в кінці обіду посуд. Та й дівчата залишились задоволені... чула, як реготали там за дверима. За клопотами цей день пройшов дуже швидко.. І ВОНА навіть не здогадувалась, що в кінці цього дня її чекає великий сюрприз... І, що Господь ще на трошки - ні, на багато - відкриє двері в ЇЇ життя-буття на цій італійській землі...

Далі буде...

 

РАДУГА 

• Нравится
•