«Перше кохання ми гордо пронесли через роки»

Народився я в селі на Гуцульщині 1941 року, ріс сиротою у чужих людей – так склалось життя. Коли закінчив вісім класів, подався на заробітки. Не було таких професій, які б я не спробував, але платили мало, бо я був ще дитиною. Пролетіли роки. Перед службою познайомився з дівчиною, яка приїхала до нас у село збирати малину. З армії писав їй листи, бо зрозумів, що без неї не зможу жити. Мені приходили відповіді, які щодня чекав з нетерпінням. Хлопці глузували і сміялися з мене, але я писав їй любовні листи, і, спілкуючись з коханою, служба проходила відмінно. Коли дали відпустку, нашій радості не було меж! Ми розписались, повеселились – і десять днів пробігло, як одна ніч. Після служби стали жити разом, я пішов на роботу. І в буднях проходило наше щасливе життя. Були труднощі, але ми любили одне одного і все подолали. На другий рік з’явився синочок, це нас ще більше згуртувало і зміцнило. Побудували будинок, посадили сад, який плодоносить вже тридцять п’ять років. Зараз уже маємо онука.

Отак пройшла молодість, незчулися, як роки пролетіли і ми постаріли, але надії не втрачаємо. Як і колись, любимо один одного і підтримуємо. Ось таке перше кохання, яке ми гордо пронесли через роки. Прошу молодих: любіть і ніколи не зраджуйте своїх коханих!

м. Косів,

Івано-Франківська область

• Нравится
•