Знає напам’ять сотню гуморесок Глазового
Та ще й власних видав збірку. Вони, звичайно, написані в стилі незабутнього Павла Прокоповича, але їхній автор, мешканець села Видерта, що в Камінь-Каширському районі, Михайло Приведенець – сам по собі колоритна особистість.
Михайло ПРИВЕДЕНЕЦЬ
До минулорічної осені Михайло Панасович очолював місцеву раду. Двічі Видерта обирала відомого в районі сатирика й гумориста на цю посаду. За фахом він – учитель фізичного виховання, закінчив Луцький педінститут, вчителював у рідній школі, згодом у Ковелі влаштувався спортінструктором на заводі сільгоспмашин, а потому запросили до міліції – дільничним інспектором. Далі була робота автомеханіком в лісгоспі. Але згодом Михайло знову опинився у своїй Видерті. Має навіть посвідчення масажиста після спеціальних курсів (до речі, сам себе вилікував масажем од радикуліту).
– Зовсім Ковель я не залишив, там маю квартиру, в якій мешкають мої дружина та син, – розповідає пан Михайло. – Щодо міліції, то тут інше. Дільниця моя була велика, близько десяти тисяч населення та понад сорок підприємств і установ. Роботи було дуже багато, але задніх не пас. Проблеми виникли, коли начальству закрутила в носі потреба надати мені квартиру. Я стояв у черзі першим, а це, очевидно, ламало комусь плани. Почали присікатися, шукати різні порушення на службі, аби мене з тієї черги вибити. І вибили.
– Коли відчули перший прихід музи?
– Років сім тому. Лежав тоді в лікарні, проходив комісію на групу інвалідності. Часу вільного було багато – от Муза і призначила мені побачення. Узагалі-то, перша спроба була ще на першому курсі інституту: пишучи пояснювальну записку через запізнення на пару, написав її у віршованій формі. Декан усміхнувся, прочитавши, й відпустив мене. Теми для гуморесок беру з реальних подій. Почув історію про сало, яке баба дала дідові на косовицю, щоб натирав, вибачте на слові, хворий зад. Чоловік, який мені її розповів, сказав, що це сталося в Грудках. Але коли одного разу я гостював у Бірках і прочитав написану гумореску тамтешнім приятелям, вони запевнили, що точно таке трапилося саме в їхньому селі. Як бачите, історії не тільки реальні, а й типові.
– Неважко здогадатися, що своїм учителем вважаєте Павла Глазового?
– І Степана Олійника, і Степана Руданського. Але до Глазового – ставлення особливе: знаю більше ста його гуморесок напам’ять.
Микола Шмигін,
Волинська область
| Comments: |
