Картини вояка УПА Ніла Хасевича отримали міжнародні премії
Він був великим художником, талант якого визнали у світі, і міг гідно заробляти, благополучно жити за кордоном, проте обрав підпільний бункер в Україні. Як казав сам Ніл Хасевич незадовго до своєї загибелі: «Як довго буде залишатися у мене хоча б одна краплина життя, я боротимуся з ворогами свого народу».
Сам зробив собі протез
Ніл Антонович Хасевич народився 25 листопада 1905 року у мальовничому селі Дюксин, нині Костопільського району, в сім’ї місцевого диякона. У Рівненському обласному державному архіві збереглася клірова (церковна) відомість, де сказано, що Антон Хасевич прибув у Дюксин 25 березня 1898 року із с. Тинне (Сарненського району) псаломщиком із благословення Володимир-Волинського єпископа Паїсія. Тому можна припустити, що коріння видатного художника та патріота походить саме з цього села.
Сім’я Хасевичів виховувала трьох синів: Федора, Ніла та Анатолія. Двоє братів пішли по батькових стопах і стали священиками, згодом не уникнули «уваги» радянської влади. Ніл же, який ще з дитинства проявляв неабиякі задатки художника, малював портрети односельців біля криниці на обійсті.
Початкову освіту хлопець здобував вдома. Згодом його віддали вчитися до Житомирської семінарії, по закінченні якої продовжив навчання у Рівненській гімназії. І саме тоді сталася у родині Хасевичів трагедія. Коли мати із сином Нілом їхали підводою до Рівного складати вступні іспити, на оржівському переїзді вони потрапили під потяг: Феодосія Олексіївна загинула на місці, а хлопцеві відтяло ногу. Аби не вирізнятися серед інших, Ніл самотужки виготовив собі протез.
Заради УПА розлучився з коханою
– Ніл Антонович Хасевич був людиною неймовірного таланту, – розповідає вчитель історії Дюксинської ЗОШ Олександр Романюк. – Ще з дитинства виготовляв із деревини надзвичайні речі. Дуже гарно малював: його полотна отримали не одну міжнародну премію, зокрема картина «Прання» у 1931 році була відзначена нагородою «Ватикан». А ще він умів вишивати та співав у церковному хорі. Ставши у ряди УПА, йому довелося розлучитися з коханою.
– Родину Хасевичів я добре знала з дитинства, бо сама родом із Дюксина, – згадує Ольга Крищук, кохана Ніла Хасевича. Сьогодні вона доживає віку у сина в Рівному і не навідується до рідного села, адже не залишилося куди їхати, та й здоров’я не те. – Ніл був мов дві краплі води схожий на свого батька: голубоокий, розважливий, справедливий... Ми досить близько дружили, але у ті часи боротьби за свою державу в першу чергу думати треба було про Україну. Згодом я вийшла заміж за іншого, народила дітей. Мабуть, просто не судилося нам бути разом.
А Ніл Антонович, не замислюючись, приєднався до армії УПА, не полишаючи вчителювання у місцевій школі. Не маючи змоги стати у ряди війська, він працював у підпільному бункері гарнізону, який був розташований у селі Сухівці (Рівненського району). Для пошуку Хасевича було створено спеціальну міжобласну оперативну групу, очолювану Борисом Скляром. Коли ж пошукова операція «особливо небезпечного ворога народу» увінчалася успіхом, Ніл Антонович вбив себе із власної зброї, спаливши перед цим усі важливі документи. 4 березня 1952 року став останнім днем історії Хасевича.
Марія МАРТИНЮК,
Рівненська область
| Comments: |
