Матч смерті у Костополі

У разі поразки німців українську команду хотіли розстріляти

Постійні читачі нашої газети добре знають відомого дослідника, письменника з Костополя Олександра Намозова. Ми друкували його сенсаційну історичну розвідку «Сталіна, Черчілля, Рузвельта врятувала українська дівчина з Костополя». Нещодавно пан Олександр розповів про футбольний «матч смерті», який відбувся набагато раніше, ніж відомий поєдинок у Києві влітку 1942 року. Про той поєдинок радянська пропаганда створила міф, а про костопільський матч практично ніхто не знає.

Усі подробиці цього невідомого історичного факту досліднику розповів безпосередній очевидець, 81-річний костопільчанин Степан Висоцький. Його інформацію підтвердили місцеві старожили Іван Мікота, Раїса Деркач та Раїса Степанович.

Першого липня 1941 року фашистські військові підрозділи увійшли до Костополя. Зустрічала їх як визволителів у центрі міста кількатисячна юрба місцевих мешканців із короваєм та квітами. З гілок дерев та квітів було споруджено величну тріумфальну арку. Через два тижні до міста прибув гебітскомісар округи Ленерт та його заступник обер-лейтенант Гінтер. За кілька днів вони перебрали владу у свої руки. А вже наприкінці липня 1941 року на парканах центральних вулиць окупованого Костополя з’явилися листівки німецькою та українською мовами, в яких ішлося про те, що у неділю на міському стадіоні відбудеться футбольний матч між командою німців та місцевими футболістами. Зрозуміло, що новина про неординарну подію – матч під час кривавого військового протистояння – швидко облетіла містечко.

Відомо, що до війни на Костопільщині існували чотири провідні футбольні команди: українські «Запорожець» (Костопіль), «Базальт» (Берестовець), «Стрілець» (Янова Долина) і єврейська команда «Трюм-пельдорія», яка 1936 року спромоглася розгромити з рахунком 4:0 «Легію» із Варшави. Усі ці спортивні колективи регулярно змагалися між собою, а також брали участь у першості Волині та кубкових змаганнях Польщі.

Саме з гравців «Запорожця» і «Стрільця» місцевою адміністрацією було нашвидкуруч сформовано футбольну команду, яка мала протистояти окупантам. За спогадами свідка, у матчі погодились грати знані в місті футболісти, українці Дмитринський, Регеза, Степанович, Колковець, Алексійчук, поляк Конторський та інші, прізвищ яких він не пам’ятає. Напередодні футбольного поєдинку німці пригнали на стадіон кілька десятків євреїв, котрих на той час вже переселили у гетто. Вони вичистили газон, трибуни та бігові доріжки. Потрібно відзначити, що ідеальний порядок на ньому підтримувався увесь період окупації. Згодом на цьому ж місці нацисти провели перші масові розстріли місцевих жителів.

У неділю, десь за годину до початку футбольного матчу, озброєні автоматами есесівці оточили стадіон тісним кільцем. На трибунах були лише німці на чолі з гебітскомісаром Ленертом та його заступником Гінтером. З протилежного боку трибун на траві дозволили розміститися невеликій групі місцевих підлітків, приблизно одного віку – 9-12 років, серед яких і був Степан Висоцький. Українці та поляки, що ризикнули стати очевидцями події, розташувалася за парканом стадіону. Дивилися крізь щілини та надламані дошки. Місцеві футболісти вийшли на поле у світлих футболках та чорних трусах, німці – у формі мишачого кольору.

Першими в атаку пішли німці під гучний тупіт чобіт на трибунах та схвальні вигуки своїх вболівальників. Найперша атака ледь не завершилася голом, костопільчан врятував воротар. Наші оговталися хвилин за п’ятнадцять і взяли ворота німців у справжню облогу. На трибунах свистіли і лаялися, але це, здається, мало впливало на костопільських футболістів. Кілька разів м’яч ледь не влучив у ворота суперника, але німці в обороні грали чітко і згуртовано.

Під час перерви наші хлопці розташувалися на відпочинок на траві поряд з підлітками. Один з футболістів – Степан Регеза – виглядав дуже схвильованим і обличчя у нього було біле, як крейда. Він добре володів німецькою мовою і розповів нашим хлопцям, що почув розмову окупантів: «Обер-лейтенант Гінтер віддав наказ: у разі поразки німців, усю костопільську команду розстріляти прямісінько на стадіоні». Не відомо, що творилося в душі кожного футболіста, але після перерви вони доволі жваво вибігли на поле. Другий тайм мало нагадував перший. Наші переважно оборонялися, їхні атаки вже не були такими гострими, але й гола від німців українські хлопці не пропустили – 0:0 – так закінчилася перша і остання футбольна зустріч – «матч смерті» в окупованому Костополі.

За спогадами Раїси Степанович, Раїси Деркач та Івана Мікоти, 1943 року фашисти розстріляли Івана Степановича та ще двох учасників того матчу. Степан Регеза загинув у лавах УПА, кількох футболістів було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

Кость ГАРБАРЧУК,

Рівненська область

 

 

 

• Нравится
•